Знаєте, є такий звук, від якого хочеться просто вийти у вікно: «Пі-пі-пі…».

По всьому світу стоять вони — мовчазні вартові, закопані в землю, але спрямовані в небо. Стовпи. Вони не мають очей, не говорять, але саме через них ми чуємо одне одного. Через них передається голос, слово, шепіт — від міста до села, від континенту до острова. На їхніх плечах — тонкі жили світу, дроти.

У вас було таке в житті, коли ніби нарешті все налагодилось, але раптом –потрібно йти геть? Я думаю, бувало. Це закон нашого світу, і мною він грається у футбол. Кидає мене, мов м’яч, з одного місця в інше. Все своє життя я знаходжусь у пошуках свого дому.