Не кожен зможе присвятити ціле життя науці. Не всяк зуміє невпинно трудитися на благо королеви людського спілкування – мови. Не кожен зможе, та й не кожен захоче. Їх одиниці – справді відданих улюбленій справі істинних науковців. Таким був Йосип Олексійович Дзендзелівський, котрий стояв біля витоків філологічного факультету УжНУ, став засновником закарпатської школи діалектологів та істориків мови, невтомним дослідником закарпатоукраїнських говорів.
17 жовтня усе це можна було побачити впродовж тридцяти семи хвилин в межах одного фільму. Його автори зуміли зробити це грамотно, не забувши жодної важливої деталі з біографії цієї особистості. Людини, що жила за принципом: «Не зважай на врожай – сій жито, а щось вродить». І вродило ж!..
Науково-популярну стрічку про видатного славіста-діалектолога й історика мови створено зусиллями викладачів кафедри журналістики за підтримки інших кафедр філологічного факультету, а також адміністрації університету, Закарпатської обласної ради та обласної державної адміністрації.
Ідею фільму про Йосипа Дзендзелівського запропонувала його учениця – доцент кафедри журналістики і заступник декана філологічного факультету Галина Шумицька. Вона ж та Юлія Юсип-Якимович, доцент кафедри словацької філології, працювали над сценарієм стрічки. Редактором фільму став Василь Путрашик. Операторську, монтажну роботу виконував Іван Бабущак. Леся Поліха відповідала за дизайнерське втілення. Голосом та образом Йосипа Дзендзелівського став Андрій Куликов, улюблений тренер студентів-журналістів і викладачів, ведучий телепрограми «Свобода слова» на каналі ICTV. А Катерина Поліха зіграла роль онучки видатного вченого.
Тож 17 жовтня в актовому залі Інституту економіки і міжнародних відносин УжНУ панувала незвична атмосфера – тут презентували науково-популярний фільм «Життя на карті діалекту». Зі вступним словом виступив декан філологічного факультету професор Юрій Михайлович Бідзіля та проректор УжНУ з навчально-педагогічної роботи Віталій Іванович Ніколайчук. Наголосили на тому, що Дзендзелівський – це особистість європейського рівня, котрий завжди був об’єктивним і принциповим науковцем.
Доки живе історія – доти живемо й ми. Цього дня історія жила. Жила на повну силу, адже ця людина заслужила того, аби її пам’ятали.
Поряд з чуттєвим текстом поставали конкретні факти з життя й мовознавчої діяльності вченого. Було представлено наукову спадщину лінгвіста в контексті здобутків інших дослідників, котрі вивчали закарпатський діалект. Згадували професора його сучасники, вдячні учні та люди, котрі є компетентними в галузі мовознавства: Василь Німчук, Павло Гриценко, Валентина Статєєва, Ніна Гуйванюк, Григорій Аркушин, Іван Сабадош, Юлія Юсип-Якимович, Тамара Розумик, Іван Сенько, Іван Ребрик, Юрій Бідзіля. А ще багато розповідала дружина Йосипа Олексійовича Ніна Петрівна, котра, мабуть, одночасно любила й ненавиділа його працю, бо та була для нього цілим світом, нерідко застеляючи світ родинний. У більш ранніх інтерв’ю мовознавець сам підкреслював, що все життя трудився в Ужгородському національному університеті, відмовившись від привабливих пропозицій працювати в інших вишах.
У роботі був наполегливим, адже все потрібно було вивірити й уточнити; а захід сонця не був причиною для припинення роботи – нерідко працював навіть уночі. Любив книги. Вони для нього всі були дорогими, адже послуговувався кожною…
Стрічка вразила й змусила задуматися. Здавалося б, нічого особливого в ілюстрації людського життя. Але особливе є вже в тому, якою саме була ця ілюстрація й життя якої саме людини вона відтворила. Вир емоцій і почуттів всередині поєднував непоєднуване: гордість і жаль, захоплення й розуміння швидкоплинності течії людського буття. Але життя цієї постаті ще не минуло, воно продовжуватиметься в пам’яті сучасників і нащадків, зокрема й завдяки таким фільмам чи іншим творчим продуктам.
Після перегляду представили людей, без яких не було б фільму й, звичайно, самого заходу. Крім авторського колективу, на сцену запросили й представника Закарпатської облдержадміністрації – заступника начальника управління культури Василя Васильовича Марюхнича. Адже ОДА разом із обласною радою фінансово підтримали створення стрічки.
Було висловлено подяку людям, які сприяли появі фільму, автори вручили їм примірники дисків.
Насамкінець Галина Шумицька зауважила: «На майбутнє заслуговує той, хто вміє шанувати своє минуле. А ми його шануємо, тож нехай так буде й надалі!»
