Упродовж 15 місяців повномасштабної війни українцям доводиться день у день відстоювати свою територіальну цілісність. Боротися за свободу, доводити іншим, а іноді й самим собі, що ми – єдина нація, яка хоче вільно жити на своїй землі. Право «БУТИ» виборюємо кров’ю. Хто не може йти на фронт, тримає оборону в тилу. Найбільша стіна захисту – воїни ЗСУ. Цемент, який кріпить войовничу історію, – волонтери.
Під щільним вітрюганом перешкод дедалі важче проводити злагоджену роботу, спрямовану на латання й будівництво ще міцнішого дому – України. Однак добрячий град байдужості дедалі сильніше тягне на себе ковдру. Стає все важче тримати оборону. Втомлюватися не можна, черствіти, віддаляючись від реальності, – і поготів. Як відомо, рушійна сила змін – науковий осередок та студенти. Саме тому в стінах альма-матер не раз панували й панують добрі ініціативи, які ставали містком для порятунку інших.
Ужгородський національний університет, маючи потужний довоєнний досвід волонтерської діяльності, швидко згенерував нову структуру «Волонтеріат УжНУ», яка неймовірними темпами почала поповнюватися досвідченими волонтерами й новими членами. Сотні представників різних факультетів вишу сформували єдиний потужний благодійний осередок для швидкої допомоги певним соціальним верствам (передусім тимчасово переміщеним особам) і, зрозуміло, матеріального забезпечення фронту та воїнів, зокрема й випускників УжНУ. Траплялися випадки, коли небайдужі викладачі активно залучали допомогу закордонних друзів як на особистісному рівні, так і на рівні співпраці з відділом зовнішніх зв’язків університету. За лічені години після повномасштабного вторгнення університетська родина змогла організуватися так, що значну кількість приміщень перетворили на гуманітарні штаби і склади, докладаючи надзусилля в балансуванні між основною діяльністю (навчанням студентів) і допомогою всім, хто її потребував у стані розгубленості й невизначеності.
За цей час декілька тисяч «переселенців» знайшли тимчасовий, а в багатьох випадках і постійний притулок в університетських гуртожитках. Багато сфер і напрямів волонтерської діяльності вимагали чіткої координації дій, щоб уникнути «ведмежого хаосу» у важких непередбачуваних умовах. Нині можна з упевненістю сказати, що вдалося з цим завданням непогано впоратися, адже забезпечували ВПО психологічною підтримкою, гуманітарною допомогою, організовували розмовні клуби, аби допомогти інтегруватися в суспільство. Однак у пріориті завжди була допомога військовим. Весь вир проробленої роботи згадати просто неможливо, і до того ж, самі волонтери надто скромні, аби сповна розповісти про всім здобутки. Однак згадаємо ключові.
За понад рік волонтерства викладачам і студентам альма-матер доводилося долучатися до будь-якої роботи, виконувати надскладні запити, організовувати роботу в, здавалося б, неможливих умовах. Наші студенти проводили збір речей для людей, котрі приїжджали з зони бойових дій. Ужнівці щодня плели маскувальні сітки, допомагали повернутися додому іноземним студентам (понад 6000 осіб безпечно виїхали з країни), організовували й відвідували курси з початкової навчально-військової підготовки. Крім того, долучалися до майстер-класів із надання першої домедичної допомоги, вступали до лав Товариства Червоного Хреста, ЗСУ, територіальної оборони, інтернет-війська України, зрештою, безперервно донатили.
Крістіна Товт, помічниця ректора, голова правління ГО «Волонтеріат УжНУ», згадує: «Протягом минулого року волонтери реалізували низку проєктів. Відкрили дитячий простір для діток ВПО, коворкінг на «БАМі». Проводили лекції та екскурсії про історію нашого краю, залучали іноземні інвестиції. Безліч разів організовували збори речей, коштів, гуманітарної допомоги для дітей із дитячих будинків, дітей з інвалідністю, ВПО тощо».
Спектр волонтерської допомоги від представників нашого університету справді широкий. І допомагати іншим для деяких викладачів уже стало особистою потребою. Пам’ятаємо, що ворог зазіхнув на цілісність нашої держави ще далекого 2014 року.
Яскравим прикладом відданості волонтерській справі є Ганна Мелеганич, кандидат політичних наук, доцент кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій факультету історії та міжнародних відносин, директор Центру сталого розвитку Ужгородського національного університету. Ще від початку війни долучалася до об’єднання «Рух підтримки закарпатських військових», брала участь у різноманітних заходах, де збирали кошти на ЗСУ.
За прикладом волонтеріату при Варшавському університеті, в якому стажувалася 2017 р., подала ідею колегам створити щось подібне в Ужгородському університеті. І вже 5 грудня 2018 року (саме в Міжнародний день волонтера) провели установчі збори Волонтеріату УжНУ. Ганна згадує: «Для цього запросили різні ГО та волонтерські ініціативи й поставили собі за мету стати об’єднавчою ланкою. Відтоді продовжуємо працювати в багатьох напрямах: допомога дітям-сиротам, малозабезпеченим групам населення, військовим, безпритульним тваринам, а також екологічні ініціативи тощо».
Відрадно, що волонтери тримають у фокусі й екологічний вектор. Неодноразово організовували акції з висаджування дерев, прибирання території університету, збирання та сортування сміття.
Нещодавно організувалися в символічний час – між Днем вдячності волонтерам та Днем Землі – на акцію з висадження дерев між гуртожитками №2 і №3. Викладачі й студенти посадили 40 саджанців бузку, 4 тюльпанові дерева та 20 ялинок. Крім того, навели лад на території довкола корпусів.
Серед активних учасників волонтеріату - Ігор Прохненко, доцент кафедри археології, етнології та культурології факультету історії та міжнародних відносин, який також невпинно продовжує свою волонтерську історію: «На питання «Що ти робив як волонтер і чи був це твій громадянський максимум?» можу сміливо і з гордістю відповідати, що робив плечем до плеча те, що і мої колеги: був гармонійною складовою величезного потужного організму під назвою «Волонтеріат УжНУ». А якщо в банально-дієвому перерахунку, то це і пошук матеріальної бази, і робота з закордонними колегами, і фізичні дії з розвантаження, сортування і транспортування допомоги, забезпечення водою, продуктами харчування і речами першої необхідності «переселенців». Були й патрулювання з собакою-волонтером Майкі територій біля університетських приміщень у складні часи початку широкомасштабної агресії, і поїздки на схід з гуманітарною місією, і дії з дерусифікації та декомунізації маркерного простору Закарпаття. І тільки час покаже, які спектри діяльності будуть іще задіяні в роботі ужнівських волонтерів».
Наші викладачі втілюють будь-які ініціативи. Так, Марта Шелемба, доцент кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій УжНУ, долучилася як волонтер до акції на підтримку закарпатських військових «Придбай вербу – підтримай ЗСУ». Благодійний великодній ярмарок організувала парафіяльна громада Ужгородського греко-католицького катедрального собору, родини Недільної школи, ліцеїсти та керівництво «Теобенду». М. Шелемба розповідає: «Із початком повномасштабного вторгнення багато вірників собору й патріотів своєї країни стали на захист Батьківщини. Тому Недільна школа, яка об’єднує сім’ї для пізнання Бога і є осередком підтримки наших воїнів та їхніх родин, традиційно ініціює благодійні ярмарки. Уже більше року триває повномасштабна війна, і може здатися, що тут, далеко від фронту, вже забувають, якою ціною щодня Україна платить за мирне небо. Тому ми з парафіяльною родиною хотіли ще раз привернути увагу жителів і гостей Ужгорода до того, що наші захисники потребують не менше підтримки, ніж на початку війни. Вони, їхні сім’ї мають бути певні, що ми й надалі вдячні за їхню самопожертву, готові підтримувати, скільки необхідно. Для цього впродовж тижня дітки разом із батьками виготовляли різні великодні прикраси, писанки, декорували свічки для великодніх кошиків. Головний лот на ярмарку – вербові букетики».
Співорганізаторкою заходу була й випускниця альма-матер Яна Кубарич, яка розповідал, що в той день волонтери разом із ісм’ями продали більше чотирьохсот вербових виробів. І додала: «Висловлюємо слова вдячності всім, хто долучився до організації та проведення благодійного великоднього ярмарку на підтримку закарпатських військових! Отримані кошти спрямуємо на оплату машини, яка служитиме хлопцям 25-тої бригади, що обороняють Авдіївку».
Викладачі та випускники проводять волонтерську діяльність «на відмінно!». Проте, за словами Ганни Мелеганич, останнім часом волонтеріату бракує помічників. Це пов’язано передусім із дистанційною формою навчання. Розпитаємо самих студентів, наскільки їм вдається тримати руку на волонтерському пульсі.
Ірина Пасєвич, факультет суспільних наук: «Чому волонтерю? Щоб отримати хороший досвід для подальшої роботи з різними категоріями осіб. Є вільний час, який я можу виділити для волонтерства, є бажання допомагати іншим. Раніше плела сітки в ректораті та займалася з дітками в гуртожитку №3. Сьогодні активно працюю в Товаристві Червоного Хреста України як із дітьми, так і з людьми дорослого віку. Отримавши освіту, тобто пройшовши навчання, різні тренінги, маю досвід, який не купиш за гроші. Це для мене велика цінність».
Святослав Марголич, аспірант факультету суспільних наук: «Працюю з суспільством як політолог (цікаво спостерігати за важливими соціальними процесами), знайомлюся з новими людьми. Ще в 2014-2015 році долучався до благодійних заходів ГО «Єдине студентство». Ми, зокрема, організовували освітні табори для молоді. Останні чотири роки волонтерю в ГО «Простір молоді». У фокусі – допомога адаптації ВПО. Займався логістикою організації, координував роботу».
Максим Галашко, студент відділення журналістики: «Якось з одногрупницею думали, як зібрати кошти на допомогу військовим ЗСУ?» Думали-думали, склали величезни список проєктів, та вирішили спочатку взятися за гурток вивчення англійської мови. Вона важлива для всіх, особливо для студентів. З цього й почали. Щотижня дивимося фільм англійською, після цього обговорюємо його, запам’ятовуємо слова й цікаві фрази. Допомагають із перекладом та вивченням мови студенти старших курсів. Своєрідною “перепусткою” на захід є донат для військових».
Аня Саган, факультет математики та цифрових технологій: «Пригадую, 24 лютого повинна була їхати додому, але перед поїздкою зайшла в комендантську гуртожитку. Там запитали, поїду чи залишуся, бо потрібна допомога. Сказала, що поїду. Уже зібрала речі й зрозуміла: не можу, хочу допомагати людям. Того ж дня почали готувати кімнати гуртожитку до заселення. Уже незабаром приїхали перші переселенці, яким ми надали прихисток. Із кожним днем їх ставало все більше й більше. Спершу багато виїжджали за кордон, тому залишалися лише на декілька годин, щоб прийняти душ і трохи поспати. Роботи було дуже багато, бо в одну кімнату за день могло поселитися декілька сімей на декілька годин. Коли виїзд за кордон для чоловіків став забороненим, то сім’ї почали залишатися в гуртожитку. Спочатку ми готували бутерброди, згодом для було приїжджих організували виїзні обіди, надавали гуманітарну допомогу. У подальшому адміністрація подбала про пральні машини, тож я разом з іще однією дівчиною допомагала прати одяг. Сьогодні - у волонтеріаті УжНУ, долучилася до акції посадки дерев».
Юлія Жиленко, факультет туризму та міжнародних комунікацій: «Активно волонтерю з початку повномасштабного вторгнення. Допомагала армії, а зараз більше орієнтуюся на екологічні акції. До війни як волонтер брала участь у міжнародних заходах, зокрема в Польщі, де допомагали людям похилого віку і тваринам».
Сніжана Вайнраух, факультет історії та міжнародних відносин: «Почала волонтерську діяльність із лютого 2022 р. Спершу кожен допомагав, чим міг. Все було неорганізовано, доводилося проявляти ініціативу. Був ступор, бо не знала, яка категорія осіб найбільше потребує підтримки. Нині ж моя допомога цілеспрямована. Дуже хочеться бути корисною».
Тішить, що волонтерський вогонь ужнівців не жевріє, а стійко палає. Віриться: усі численні добрі справи пришвидшать найважливіше – перемогу!
Євгенія Чонка
Фото надані співрозмовниками. Головне фото зі сторінки Журналістика УжНУ у фейсбуці
