Кафедра журналістики навчила смакувати текстом, знаючи про тонкощі його приготування; вірити в себе, адже коли отримуєш у месенджерах багато «дякую» за газетну публікацію чи телевізійний матеріал, бачиш великі обрії свого маленького призначення в цьому світі.

Я ніколи не уявляла себе на телебаченні і точно не могла подумати, що колись на великій друкованій шпальті буде й моє прізвище. Мріяла бути філологинею, але точно не журналісткою. Та документи подавала на обидві спеціальності. Медіасферу завзято рекомендувала вчителька української мови і літератури. Щоб додати мені стимулу – пропонувала різні теми для написання творів, мовляв, це – просто підготовка до ЗНО. Надсилала вчительці, вона в телефонному режимі коригувала. Після того я з величезним запасом ентузіазму друкувала на А4-форматі твір, уставляла у файл і акуратно складала в папку. На завершення 11 класу мала вже велику теку зі шкільними пробами пера: зібралося понад 100 текстів. Мабуть, із цього любов до журналістики й почалася… А утвердилася та любов, коли на сайті школи з’явилася перша публікація про святкування Дня святого Миколая. Не менше раділа, коли вперше прізвище з’явилося в університетській газеті «Погляд», де працюю з 1 курсу й до нині (навіть після закінчення університету). Згаданий часопис зробив мене такою, якою я є. Мала щастя спробувати себе практично в усіх жанрах журналістики. За час навчання вдалося видати й 2 власні прозові книжки. Дописувала до закарпатського журналу «Унікум». Ще працюю на місцевому телеканалі «TV21 Унгвар». До початку повномасштабного вторгнення вела програму «Мій тиждень» (кожен випуск складався з відібраних позитивних новин, що стосуються Закарпаття). Родзинкою був інтерактив із глядачами – рубрика «Відгадайте автора»: зачитувала рядки поетів, а в коментарях у соцмережах глядачі писали відгуки й упізнавали авторів запропонованих рядків. Зараз формат роботи обмежений новинами, розширеними репортажами (рубрика «Докладно») та інтерв’ю (рубрика «Актуальне інтерв’ю»).