Вже майже тиждень пройшов від прем’єри п’єси «Meine liebe, Віра» за сценарієм закарпатського драматурга Олександра Гавроша, але відгуки та обговорення цієї події можна почути ще й сьогодні. Враження як позитивні, так і не дуже.

Спробую проаналізувати два полярні погляди.

Справді, подібного закарпатський театр ще не бачив. Люди старшого покоління виходили із зали чи то обурені, чи то здивовані. Їх оцінки: «надто сміливо», «вульгарно», «гіперболізовано», навіть «погано» та ін. Мо́лоді здебільшого сподобалося. Казали – «сміливо», «по-новому», «оригінально», «життєво», «правдиво» та ін.

Передусім зачіпали порушені теми: різне світобачення людей загалом і студенток зокрема, кохання, інтимності, захоплення, розкутості, вихованості та стосунків з батьками, долі емігрантів і навіть банальні: що таке щастя і чи «створена людина для щастя». Варто зауважити, що було продемонстровано розвиток і можливі кульмінації цих тем у сучасному суспільстві, проте розв’язка залишилась відкритою. Автори (драматург і режисер) навмисне не дали чіткої розв’язки, щоб глядачі задумалися, поглянули на життя збоку, розставили пріоритети. В інтерв’ю після вистави О. Гаврош сказав, що хотів перенести в театр те, що відбувається на вулиці сьогодні, про що, можливо, люди не замислюються.

Щодо вульгарності та еротичності можна говорити окремо. Звичайно, гіперболізованими були «бажання» дівчат, жінок щодо чоловіків, задоволення чи незадоволення партнерами, навіть певна маніакальність. Але це доречно розглядати в контексті того, що виставою «Meine liebe, Віра» розпочинався еротичний фест «Березневі коти». Разом з тим ми побачили і як на це реагує протилежна стать, які є можливі шляхи розвитку стосунків: ставити сексуальну насолоду на перший план у взаєминах (на прикладі Каті), жертвувати власним задоволенням заради створення сім’ї (вибір Наталі; до речі, це студентка-філолог) чи збалансовувати тілесну й духовну втіху (позиція Віри).

Не залишає байдужою й тема еміграції та заробітчанства. Спочатку головна героїня їде в Німеччину доглядати за дітьми. Змінюється її поведінка, погляди на життя стають більш філософськими, вчинки – не такими запальними. Приємно, що вона все-таки вирішила повернутися в Україну. Друге експресивне змалювання цих тем – вривання із залу заробітчан-закарпатців на весілля з торбами, з картоплею у відрах, щасливих і танцюючих. У декого з глядачів навіть повиступали сльози на очах: чи то від веселого споглядання, чи від жалюгідності та актуальності проблеми.

Належне місце в драмі відведене народним традиціям та обрядам, зокрема відтворенню гуцульського весілля. У ХХІ столітті в період бурхливого науково-технічного прогресу, швидкого темпу життя, урбанізації та космополітизму людина все-таки в найважливіші моменти життя звертається ще до тих сакральних народних обрядів, звичаїв. Довго після вистави глядачі наспівували одну з весільних пісень – «Урвалася струна, шо май файно гула, / Уддалася тота дівка, шо май файна була…»

Отже, якщо збалансувати свою думку щодо драми, то можна за інтимністю та вульгарністю знайти також порушення екзистенційних проблем. Треба критично подивитися на відтворення сучасного життя, зробити висновки для себе, можливо, замислитися над проблемами, які до сьогодні не помічали, не хотіли помічати, обдумати власну поведінку, шляхи боротьби з актуальними проблемами.

Перефразовуючи відому фразу Шекспіра, можна підсумувати: театр – це життя, актори – в першу чергу люди…

 Іванна Когутич

Р. S. Формуючи власну думку щодо цієї події, цього твору та й людини загалом, хочеться навести ще два аргументи.

По-перше, на жаль, у житті кожного є достатньо негативу, а коли цей негатив жваво обговорює ЗМІ, тиск і незадоволення зростає. В одному з інтерв’ю О. Гаврош зауважив, що сьогодні ТСН розшифровують вже як «Тільки Страшні Новини». Варто показувати приємні моменти, торкатись вічних тем, треба демонструвати культуру, яка в нас, дякувати Богу, багата, показувати та «рекламувати» досягнення людей.

По-друге, думаю варте пошани й те, що О. Гаврош – один із небагатьох митців, майстрів слова, які поєднують роботу і хобі, віддаючись їм сповна, живуть за рахунок власної творчості.

Фото Валентина Кузана