Розпочалось усе на площі Театральній, де всяк охочий міг читати вірші сучасних авторів: Анни Малігон, Юлії Мусаковської та Григорія Семенчука. Цікавою виявилась ідея — декорувати сцену невеличкою драбиною, що була прикрашена кольоровими кульками. Саме на ній глядачі могли декламувати вірші й інших улюблених поетів. Проте, як говорить одна з організаторів заходу, студентка відділення журналістики УжНУ Ольга Беца, таких знайшлося небагато: «На жаль, люди були не дуже привітними. Здавалося, що всі бояться вилізти на оту драбинку і почитати вірш для всіх містян. Проте були й ті, хто зважився, зокрема і я. А це не може не тішити!».
Продовження дійства можна було побачити у кав’ярні «Меделін». Людей зібралося вдосталь для того, щоб посидіти в приємній атмосфері. Виступ студії пантоміми «Енергія «Мім»» змусив присутніх повірити у те, що поезію можна передати не тільки словом, а й рухами, звуками.
Протягом вечора прихильники літератури намагалися переконати присутніх, що читати повинен кожен, а тому презентували улюблений твір та радили іншим долучатися. Одні захоплено слухали, інші починали розмову з друзями, аби чимось себе зайняти. Та організатори вчасно зупиняли нецікаву «доповідь», за що їм слід подякувати. Саме так запам’яталась акція «Запали книгою».
Варто зазначити, що запрошені на «Мистецьку драбинку» автори входять до 20-ки кращих молодих письменників України. Та приїхати вдалося не всім. Незважаючи на неповний склад учасників, сумувати було ніколи.
«Фентезі для мене — це втеча в казку. Та зараз уже в дорослу», — впевнена Юлія Мусаковська. Українська поетеса та прозаїк уперше презентувала свою творчість в Ужгороді. Коли вслухатися в її вірші, то подекуди стає не по собі. Спочатку складається враження, ніби ти нічого не мислиш у тій поезії, котру більшість так обожнює. Та минає кілька хвилин — і розумієш: Юлія Мусаковська варта того, щоб її читати, слухати, скажу навіть — захоплюватися. Монотонність викладу, незрозумілі паузи, зашвидкий темп мовлення? Ні! Це не про неї. Приємний тембр голосу, милозвучність при декламуванні, несподівані та цікаві рими, звернення до міфології — це ще далеко не все, на що звертає увагу людина, котра вперше має можливість ознайомитись із творчістю талановитої львів’янки.
Дещо втомлену через спеку аудиторію підбадьорювала ще одна авторка. «Мої збірки можна помацати, понюхати, придбати. Я дозволяю», — жартує Анна Малігон.
Інтимна та соціальна лірика, на мою думку, найкраще дається молодій поетесі. Цікаво було спостерігати за реакцією глядачів. Уперше за вечір чулося голосне «Браво!». Протягом виступу Анна час від часу відволікалась, аби поспілкуватись із присутніми, посміятися: «У вас чудове місто. Я вже встигла сфотографуватися з сакурами, біля сакур і під сакурами», «Верлібрів, мабуть, не читатиму, бо я не Андрій Любка. У нього це гарно виходить». Та все ж таки наважилася. Такий комунікативний зв’язок ще позитивніше налаштовував людей. Глядачі заслуховувалися. Попри те, що Анна — досить весела, відкрита людина, її мистецькі твори змушують замислитись. Хочеться перечитувати і перечитувати.
Особливо сподобався вірш
«Близнючки».
Крім названих гостей, на вечорі виступив музикант, який був відомий ще у 1995 році зі своїм гуртом та цікавими музичними проектами — Віктор Максимчук. Він виконував як пісні "з минулого", так і нові композиції.
Та краще почути, ніж розповідати...
Оскільки, як вже було зазначено, не всі поети приїхали, ще одним учасником став Томаш Деяк (ведучий заходу). Ще на початку свята він зазначив: «На драбинці братимемо не кількістю учасників, а якістю поезії». Томаш декламував вірші напам’ять, тобто ті, які згадував. Також
читав на замовлення глядачів.
Отож вечір видався цікавим — одним із тих, які надовго запам’ятовуються. Коли слухаєте поезію у виконанні самих авторів, починаєте навіть текст сприймати по-іншому. Хочеться також сісти і почати писати. Аби тільки вийшло щось подібне! Ну що ж, можна і помріяти, або, можливо, спробувати?!
