Вибір майбутньої професії молоддю не завжди є самостійним та усвідомленим. Нерідко він залежить від думки батьків. Буває, родина чи близьке оточення нав’язують абітурієнтам своє бачення, спонукають обрати певну професію. Це може негативно позначитися на навчанні, а відтак і майбутньому житті. Кого ж насправді більше серед першокурсників відділення журналістики: тих, хто обрав професію працівника медіа добровільно, чи людей, яких змусили до такого фаху? Спробуємо розібратися.

Ми запитали тринадцятьох студентів-першокурсників відділення журналістики, які навчаються за спеціальностями «Журналістика» і «Реклама та PR», про те, хто допоміг їм визначитися з майбутнім фахом. Одинадцятеро відповіли, що вирішили свою долю самостійно. Батьки підтримали їхній вибір і не змушували обрати саме цю спеціальність. Кількох осіб, серед яких студенти з різних областей України, попросили докладніше розповісти, чи вплинули батьки на вибір майбутньої професії, чому теперішні студенти обрали місцем навчання відділення журналістики УжНУ і чим привабили їх професії журналіста, рекламіста, піарника.

Мирослав Лисович, спеціальність «Журналістика»:

– Майже всі важливі рішення в житті я приймаю самостійно. Довго думав про майбутню професію, вагався між юридичним та філологічним факультетом. Батько порадив обирати те, що подобається найбільше. Майже до самого кінця я був у роздумах і все ж таки обрав журналістику. Можна сказати, що батьки ніяк не вплинули на мій вибір. Вибираючи цю професію, я розумів, що хочу стати журналістом і впливати на громадську думку. Довго роздумував над тим, куди вступати. Чи не останньої миті подав документи в УжНУ. Кафедру журналістики колись порадили друзі, які там навчалися. Також Ужгород близько до мого рідного міста – Сваляви, тому це був вагомий чинник, чому обрав саме УжНУ.

Віта Чулей, спеціальність «Журналістика»:

– Мої батьки ніяк не вплинули на моє рішення, оскільки знали, що я з дитинства мріяла навчатися саме на цій спеціальності. Сказали так: «Якщо тобі подобається саме ця професія, то ми не можемо заперечувати». До того ж УжНУ – гарний варіант, бо там навчається багато моїх друзів, які розповіли про кафедру журналістики. Вагомим чинником було те, що університет не дуже далеко від мого села.

Ніколетта Саєнко, спеціалізація «Реклама та зв’язки з громадськістю»:

– У дев’ятому класі ми з батьком вирішили, що мені варто обрати міжнародні відносини, тому що я комунікабельна й володію іноземними мовами. В одинадцятому класі думала обрати фах вчителя англійської мови, перекладача, бо мріяла про це з першого року навчання в школі. А потім я сказала татові: «Все! Вступаю на журналістику! Це мені подобається». Він погодився: «Це твоє життя. Головне, щоб ти була щасливою». До УжНУ я вирішила вступити, бо, вважаю, тут висока якість навчання і цей університет недалеко від Берегова – мого рідного міста.

Наталія Волколуп, спеціалізація «Реклама та зв’язки з громадськістю»:

– Мої батьки не вплинули на вибір майбутнього фаху. Мама й тато були впевнені, що ми з братом самі можемо обрати шлях у житті. Дали нам повну свободу вибору, підтримували наші захоплення й бажання. Я шукала спеціальність, яка буде однозначно творчою, хотіла писати й робити дизайн, –це те, що мене справді захоплювало. Тоді я знайшла спеціальність «Реклама та PR». Почала шукати в інтернеті університети й кафедри, де може бути ця спеціальність. Так я опинилася на сайті УжНУ. Окрім того, мені подобається Західна Україна, тому не дивно, що я подала документи саме сюди.

Приємно, що більшість абітурієнтів вибрали майбутню професію та університет добровільно. Тих, кому батьки допомогли обрати спеціальність, – меншість. Це свідчить про усвідомлений вибір, рішучість брати на себе відповідальність. Сподіваємося, що упродовж років навчання студенти не втратять ентузіазму, не розчаруються, а стануть справжніми фахівцями, реалізують те, про що мріяли й на що орієнтувалися напередодні вступу.

Бондаренко Марія, студентка відділення журналістики, спеціальність «Журналістика»

Головне фото з сайту  Unsplash.com