Фінансова незалежність – в обмін на свободу і творчість

29.02.2020
Наталія Толочко

або Як, знайшовши роботу, я зрозуміла, що хочу навчатися в університеті

Я – старшокурсниця. Непогано вчуся, точніше вчилася. На другому курсі вирішила стати самостійною і знайшла роботу. Моє життя змінилося, в мене з’явилися гроші, тож могла дозволити собі купівлю дорогих речей, походи в кафе, іноді й подорожі. Разом з тим у мене зник вільний час, я перестала бачитися з друзями, їздити додому, а головне –  відвідувати пари. Такий темп життя мені подобався до певного часу, поки не зрозуміла, що стою на місці.

Дванадцятигодинний робочий день. У мене був такий графік: два дні на роботі, два дні вихідні. Здавалося б, прекрасно. Якщо була вільна хвилинка у робочий день, виконувала університетські завдання, а коли мала вихідні на роботі, приходила на пари й демонструвала свої знання. Але дуже швидко мій запал і життєві сили вичерпалися. Після 12 годин праці я ледь прокидалася зранку. За 7 місяців прочитала досить багато книг, подивилася багато фільмів і безліч пізнавальних відео на Ютуб (відео про історію, мистецтво, науку). Весь цей час переконувала себе, що я молодець, бо інтелектуально розвиваюся й раніше не цікавилася вищеперерахованим. Але як виявилося згодом, весь цей час я стояла на місці, тобто деградувала.

Спочатку мені подобалося. Офіс розташований у самому центрі міста, тому в обідню перерву виходила на прогулянку в парк чи на каву. Крім того, думала собі, на робочому місці зможу вдосконалювати знання іноземної мови. Однак невдовзі зрозуміла, що повторення завчених фраз по телефону не давало жодного ефекту.

Моя робота була дуже нудна. Я дванадцять годин поспіль сиділа за комп’ютером і відповідала на дзвінки клієнтів та час від часу сама телефонувала їм, щоб з’ясувати інформацію щодо їхніх замовлень. Пам’ятаю, як в шкільні роки зарікалася, що ніколи не буду офісним працівником, бо це нудно й нецікаво. Я була права. Але коли влаштовувалася у колцентр, звернула увагу на заробітну плату, а не на особливості роботи.

Мені не вистачало творчості. Щоб це зрозуміти, довелося пропрацювати у такому режимі пів року. Весь цей час я ненавиділа свою роботу і мріяла, чим буду займатися, коли звільнюся. Але йти з роботи не наважувалася. Я вже так звикла до рутини, що почала боятися змін, хоч так сильно чекала на них.

До чого ж це все? – Я усвідомила: хочу займатися тим, що мені подобається. Мені подобається навчатися в університеті, перебувати у постійному студентському русі. Хочеться займатися фотографією, читати, цікавитися мистецтвом. Хочеться жити. А на це все потрібен час. Тому одного дня я зібралася з думками, силами і духом та залишила заяву на звільнення на робочому столі керівника. Це було нелегко. Дуже нелегко.

Гроші важливі. Але молодість, навчання, розвиток – важливіші. В майбутньому настане час, коли мені доведеться працювати, щоб забезпечувати себе, сім’ю. Але зараз у мене є шанс «вирости» і я зобов’язана ним скористатися. Звісно, мені доведеться подеколи займатися фрилансом, щоб мати гроші на власні потреби. Але зараз не надаю великого значення цьому, адже займаюся тим, що люблю, заради тих, кого люблю.

Зараз я вільна, можу робити будь-що. Хоч після звільнення не одразу почала щось робити, бо опинилася у полі, де можна рухатися у будь-якому напрямку і це мене трохи заплутало. Отримала свободу і не знала, як нею правильно скористатися. Тепер вчуся це робити. Здається, я зрозуміла своє призначення.

Тетяна Проданець, студентка третього курсу відділення журналістики

Головне фото з сайту unsplash.com (автор Siora Photography)

Приєднуйся до нашої медіародини!

Проконсультуйся з нами щодо вступу, розпитай про все, що хвилює.
Проконсультуватися

Телефон

БУДЬМО НА ЗВ'ЯЗКУ

+380 (312) 64-32-46

Адреса

ПИШІТЬ, ЗАХОДЬТЕ
Україна, 88000, 
м. Ужгород, 
вул. Університетська, 14, 
аудиторія 416