Для студента-журналіста пара – це справжній калейдоскоп подій, американські гірки й своєрідна «Гра в кальмара». І починається вона, коли ми, звичайні студенти, сидимо у своїх кімнатах. Без пояснень жодних правил нас щодня закидають у новий віртуальний світ, і не відомо, чи вийдеш із нього переможцем. Через дистанційне навчання всі ігри тривають онлайн, але це не заважає ні гравцям, ні ведучим вигадувати нові формати чи схеми, аби виграти.
Нещодавно студенти-медійники знову опинилися в такій грі під назвою «Теорія і практика друкованої журналістики», на рівні – «Феномен цікавого в журналістиці» або, як назвали це між собою студенти, «Сміхова бомба сповільненої дії». Почалося все, як завжди: ми під’єдналися до зустрічі, привіталися з викладачкою й почали розповідати про цікаве.
Пари в нас проходять не звичайно, нерідко мають свою доповнену віртуальну реальність у вигляді творчих презентацій. Тут кожен може обрати стилістику власної гри: від звичайних налаштувань – до крутих візуальних оформлень.
Журналісти творчо підійшли до віртуальної гри у вигляді практичних завдань і презентували портфоліо з публікаціями, заголовками, ілюстраціями, авторами тощо. Творчі й натхненні, вони демонстрували власний кут сприйняття та подачі інформації однокурсникам і викладачці Олесі Барчан. Студенти презентували широкий спектр цікавих фактів у журналістиці: починаючи від відомих вегетаріанців – до винахідників електричного стільця. Також проаналізували оригінальні заголовки онлайн-видань «Український тиждень», «Українська правда» та «BBC NEWS». Як-от: «Цукенбергозамінники» або «Бразилець стрибнув у воду, рятуючись від бджіл, але його з’їли піраньї».
Для того, аби матеріал був цікавим, має бути цікавим і герой публікації. Тож студенти відібрали найцікавіших персонажів публікацій онлайн-видань – втрапили до переліку українські композитори, канадський поліглот-бізнесмен, професорка, очевидиця Голодомору та ін. Осторонь не залишилися й автори матеріалів. Адже часом, читаючи статтю в онлайн-медіа або друкованих виданнях, люди не цікавляться, хто є автором, тож журналісти нерідко залишаються на периферії уваги читачів, на відміну від телеведучих. Подання було настільки креативним, що всі просто падали зі сміху.
Така онлайн-пара дала змогу легше опанувати нові знання, виявити власну ініціативу, уміло презентувати свої ідеї та творчість.
Гра завершилася, цього разу всі пройшли рівень і нікому не довелося перегравати знову. Тож призбирали собі нових балів, прокачали скіли, здобули нову інформацію.
Ну що ж, викладачі, до зустрічі в наступній грі!
Максим Пушкар, Людмила Майор, студенти відділення журналістики
