Війна перевернула життя українців із ніг на голову, змусила мільйони людей покинути не лише рідні домівки, але й тих, кого приручили, – домашніх улюбленців.
Сторінки соціальних мереж переповнені фотографіями тварин, яких люди перевозять із собою, рятуючись від війни, і тих, що в умовах воєнного стану залишилися без господарів… Шокують фотографії, коли під час обстрілів у найгарячіших точках люди тримають на руках чотирилапих, що опинилися в небезпеці.
Власників тварин можна розділити на три умовні групи: ті, кому не вдалося забрати/прилаштувати тварину; ті, хто рятується від обстрілів разом із домашніми улюбленцями у бомбосховищах та підвалах; ті, котрі вивезли чотирилапих із собою в безпечні області або за кордон. У цій статті пояснюємо поведінку власників тварин і можливості порятунку братів наших меншин під час воєнного стану.
Тваринам, яких залишили господарі, допомагають блогери, волонтери та всі небайдужі
В тилових областях України оперативно об’єдналися всі, хто здатний врятувати і допомогти. Інформацію поширюють різними каналами з шаленою швидкістю. Хтось пересилає кошти, аби забезпечити тварин харчуванням, інші перевозять покинутих тварин із гарячих точок у більш безпечні. Закарпатці теж активно розповідають про чотирилапих і допомагають їм. 90 % комерційних акаунтів, волонтерських організацій та інфлюенсерів (наприклад, Катерина Брижань, Христина Полуденна та Анастасія Малиш) інформують про допомогу тваринам, створюють окремі телеграм-канали, Гугл-документи з переліком корисних лінків, контактів та навіть спеціальні проєкти для влаштування тварин у сім’ї.
Лише ужгородські волонтери прилаштували понад 500 тварин! Є ті, хто знайшов нових господарів у сім’ях, де вже були домашні улюбленці. Інші – на перетримці у добрих та надійних руках або ж у притулку «Барбос».
Люди разом із домашніми улюбленцями рятуються у сховищах, метро і підвалах
Відчайдушні, сміливі українці беруть із собою тварин в укриття, хвилюючись за них не менше, ніж за себе. Серед них і киянка Дарія Лагур, котра рятувала свою собачку в самому центрі України під час обстрілів та вибухів: «Вже 2 роки, у нашій сім’ї проживає чихуахуа Лучик. Так сталося, що в ніч, коли над Києвом вперше лунали сирени та падали бомби, батьки були у бабусі на Прикарпатті. Мене залишили ще до початку війни, адже Київ – мій дім, де працюю і навчаюся. Розуміючи, що відтягувати нікуди, я зрозуміла, що потрібно тікати до бомбосховища. Думки про те, аби залишити собаку вдома, не було. Я взяла тривожний рюкзак, куди закинула корм та воду для Лучика, загорнула його в теплу ковдру та заховала під курткою».
У самому бомбосховищі, котре знаходилося в найглибшому київському метро, було багато таких господарів, як Дар’я. Запускали всіх: від котів до ручних щурів. Їжу для них розподіляли між сім’ями – залежно від необхідності. Ніхто жодного разу не відмовив на прохання дати води чи корм собаці. «Мені неабияк пощастило, що Лучик – маленька собака», – жартує Даша. За час її перебування у бомбосховищі, а це майже 2 доби, не було зафіксовано жодного нападу тварини на людину, ба навпаки: улюбленці потребували постійної підтримки від господарів, ховалися під ковдри та куртки від страху. Це вкотре доводить, що пережити стрес і страх тварині буває важче, ніж людині. Чотирилапі дуже чутливі до впливу зовнішніх факторів.
Як вивезти чотирилапих за кордон
Той, хто хоч раз вивозив тварину за кордон, знає, що це непросто. Зазвичай для перетину вам потрібно мати не тільки ветеринарний паспорт та перелік зроблених щеплень, а й спеціальний чип, котрий вимагають інші країни. Але вже в перший тиждень українцям дозволили перетинати кордон без спеціальних документів. Згодом спростили й правила перевезення тварин. Прикладом для інших країн може бути Словаччина. Ця країна сусідка дозволила возити братів наших менших без спеціальних документів: «Відповідно до керівних принципів Європейської комісії та статті 32 Регламенту (ЄС) №. 576/2013 від 12 червня 2013 року про некомерційне переміщення домашніх тварин та скасування Регламенту (ЄС) № 576/2013 2003. У винятковій ситуації політичних заворушень в Україні Державне управління ветеринарії та продовольства Словацької Республіки дозволяє некомерційне переміщення на територію Словацької Республіки тварин-компаньйонів, які супроводжують біженців, які не відповідають умовам чинного законодавства. Особи (біженці), які перебувають у супроводі таких домашніх тварин, зобов’язані написати бланк – ДОЗВІЛ/ДОЗВІЛ, який вони передають співробітникам Фінансової адміністрації Словацької Республіки при в’їзді на територію Словацької Республіки».
На КПП «Лужанка» у перший тиждень війни теж пропускали тварин без документів. волонтери допомагали тих, хто вже більше 5-6 годин стоїть у черзі. Прикордонники розповідають, що за 20 років роботи вперше спостерігали, як люди, котрі їхали до кордону понад 2 доби, втомлені, налякані, без достатньої кількості їжі та води – зате з собаками і котами на задньому сидінні автомобіля. Нова практика для митників – пропускати через кордон господарів із тваринами, у котрих немає ветеринарних документів. Але в умовах війни – це значна перевага.
Вражає, як волонтери піклувалися на кордоні не лише про людей, але й про братів наших менших та з радістю забирали їх до себе додому – на перетримку чи назавжди. Одна з таких – Владислава Готра, блогерка з Ужгорода, розповідає: «У перші дні війни, я безперестанку моніторила новини та інтаграм. Після того, як потрапила на сторінку «Pets care», сконтактувала з Анастасією Малиш, та запитала, чим можу допомогти. Вона сказала, що у Броварах розпускають притулок, у котрому розводили сибірських хаскі, їх переправляють до Ужгорода, тож потрібно забрати або прилаштувати собак. Тут, у моїй голові склалися всі необхідні пазли: я завжди хотіла собаку, щоправда, кокер-спаніеля. Я розуміла, що це велика відповідальність, та наважилася взяти хаскі. Він став ковтком свіжого повітря у період хвилювань, перегляду жахливих новин. Не можу передати, яка щаслива, що наважилася врятувати бодай одне життя».
Немає сумнівів, що сьогодні ми проживаємо один із найскладніших та найстрашніших періодів. Допомога, волонтерство, турбота – те, що допомагає триматись на плаву. Тож варто об’єднати всі можливі зусилля, аби врятувати не тільки власне життя але й тих, хто не може прожити без нашої допомоги, – чотирилапих.
Дар’я Гарайда, фото В. Готри та з мережі інтернет
