7 грудня у прес-клубі молодого журналіста «Медіаперспективи» студенти відділення журналістики УжНУ мали нагоду поспілкуватися із журналістом телеканалу «1+1» Валентиною Добротою, власкором цього ж каналу – закарпаткою Наталією Зотовою – та керівником УСІМ при Міжнародній громадській організації українців «Четверта Хвиля» Дмитром Славовим.

Спочатку відбулася прес-конференція, під час якої гості представилися й розповіли про особливості своєї робити. Валентина Доброта відразу ж запевнила студентів, що хороша освіта — це дуже важливо. «Не думайте, що якщо ви вже з 2-го курсу працюєте, то схопили Бога за бороду, — запевняла журналістка. — Навіть якщо ви працюєте, ніколи не пропускайте пари… Оберіть собі один напрям роботи, в якому хочете працювати, й постійно розвивайтеся… Вивчайте закони».

Цю ж думку підтримала власкор «плюсів» Наталія Зотова, яка розповіла, що не є журналістом за спеціальністю: «Я маю філологічну освіту, тому відношусь до тих журналістів, котрі пройшли горнило практики. Не маючи базової освіти журналіста, я була, так би мовити, «пластиліном», і мені дуже пощастило, що у мене були хороші наставники».

Дмитро Славов почав здалеку, розповівши, що побував напередодні на святкуванні Дня першокурсника філологічного факультету і навіть завітав на студентську вечірку. Йому дуже сподобалась організація свята, особливо конкурсу міс. Про перебування в УжНУ пан Дмитро зняв кілька відео і виклав їх на своїй сторінці у YouTube .

Представник Міжнародної громадській організації українців «Четверта Хвиля» також наголосив на важливості хорошої освіти та багатих знань. Крім того, він розповів трохи з історії української журналістики, зокрема й закарпатської. Пан Дмитро зазначив, що «У нас, в Україні, є велика традиція журналістики. На Закарпатті ще бозна-коли почали порушувати національні питання, добиватися своєї волі, боротися за свою мову і робили це на високому професійному рівні… Тож, може й ВВС, треба повчитися в української журналістики». Також Дмитро Славов підмітив, що робота українських журналістів за кордоном якісно відрізняється від інших.

Потім формат спілкування змінився на більш навчальний — студентів поділили на дві групи: 1-й і 2-й курси залишились із Дмитром Славовим, а 3-й і 4-й перейшли в іншу аудиторію, де продовжили спілкування з Валентиною Добротою та Наталією Зотовою.

Відомі журналісти легко знаходили спільну мову зі студентами і відповідали на всі запитання. Валентина Доброта дала студентам багато практичних порад. Наприклад, «щоб побороти страх перед камерою, уявляйте, що це ваша мама чи подруга, а об’єктив – це очі, от і розповідайте ніби їм. Говоріть усе простою мовою і не думайте над тим, як ви виглядаєте у кадрі – робіть усе природно». Також журналістка порадила завжди ставити під сумнів слова чиновників, бо «вони обдурять – і оком не моргнуть». «Найважче писати про політику, — каже пані Валентина, — бо на цьому треба дуже добре розумітися, слід мати хороші джерела інформації й аналітичний розум».

Студенти також запитали у Валентини Доброти про шляхи вирішення дилеми, яка турбує їх ще з першого курсу, — це проблема вибору між професійністю і людськими почуттями у ситуаціях, де журналіст може втрутитись і допомогти людині, але втратити матеріал, що міг би вплинути на маси. На це пані Валентина відповіла, що «кожну таку ситуацію слід розглядати окремо. Але якщо у вас є завдання редакції, то мусите його виконати, а рятувати життя і розбиратись у порушеннях – це робота медиків, правоохоронних органів, пожежників та інших структур, а журналіст не є достатньо компетентним, аби виконувати їх роботу. Інша справа, якщо сталася ситуація, якої ви не очікували, і, крім вас, нікому допомогти… тут, однозначно, треба втручатися і намагатися рятувати людей».

Наталія Зотова розповіла молоді, як триматись у тонусі на регіональному рівні, як налагоджувати контакти із джерелами інформації і як писати про події, котрі відбуваються на Закарпатті щороку так, щоб завжди було цікаво і по-новому.

Валентина Доброта прокоментувала зустріч із студентами так:
– Мені дуже сподобалось. Зазвичай, у тих студентів, які проходять практику у мене, я не бачила зацікавленості професією, а тут я побачила головне — діти хочуть вчитися. Я думаю, що ті, хто був сьогодні найактивнішим, зможе побудувати кар’єру журналіста, бо їм це цікаво, їм це болить. Я думаю, що вони дуже перспективні.

Студентам теж дуже сподобалося спілкування з досвідченими колегами. Студентка 3-го курсу Ірина Левіна каже:
– Звичайно ж, мені все сподобалось, бо це певний досвід. Порадувала атмосфера спілкування — все було невимушено, не відчувалося різниці, що це – відомі журналісти, а ми –прості студенти, котрі ще нічого не вміють. Я багато почерпнула для себе із цієї зустрічі й враховуватиму це у своїх матеріалах.

А ось відгук другокурсниці Марії Чаварги про роботу іншої групи студентів:
– Тренінг зі студентами
першого та другого курсів Дмитро Свалов розпочав із розмови про глибокі традиції української журналістики. Далі йшлося про українську діаспору за кордоном та можливості розвитку й функціонування української преси в інших країнах. Наприклад, за підбіркою сучаcних українських пісень лідирує Бразилія, а в Польщі найчастіше транслюються україномовні телепередачі. Дмитро Свалов наголошував на тому, що потрібно розвивати паблік рілейшн, аби матеріали в Україні поширювалися. Під час перерви розгорнулася дискусія щодо тлумачення українських
пісень та походження українців, яку пан Дмитро підсумував так: «Істина одна, але шляхи до неї – різні».

З прямої мови журналісток:

— «Робота журналіста — це не самозакоханість у кадрі. Це дуже складна і важка праця»;

— «Якщо ви хочете критикувати конкретного політика, то треба знайти, за
що його критикувати, і це не має бути через негарну спідницю чи тому що
він слухає шансон»;
 
— «Позитив, на жаль, не приваблює читача»;

— «Преса в усьому світі — це насамперед бізнес. Це – як кафе: ніхто не працюватиме собі на збитки»;

— «Якби я була міністром освіти, я б змінила журналістську освіту»;

— «Сильнішими є газетярі, бо вони роблять глибинний аналіз, а телевізійники більш поверхневі»;

— «Журналістика — це як гра в шахи: щодня слід тренуватися»;

— «Тележурналісту треба мислити картинкою»;
 

— «Для правильної вимови треба щоранку сідати перед люстерком і читати
вголос газету чи книгу, стежачи за тим, як вимовляєте і яка у вас
міміка»;

— «Найбільш цікаві теми — це, звичайно ж, скандали. У
будь-якій темі ви маєте знайти щось скандальне, навіть якщо це буде
провокативно»;

— «Треба вміти відбирати зерно від полови —
корисну інформацію від непотрібної. Виберіть головне і ведіть це
червоною ниткою через увесь матеріал. Це приходить із досвідом»;

— «Майбутнє за новими медіа»;
 
— «Умійте слухати своїх інтерв’юерів. Дослухайтеся до їх слів, бо там можу бути цікаві зачіпки»;

— «Завжди цікавтеся своєю темою, бо якщо вам не цікаво, то глядачам теж не буде цікаво»;

—«Умійте розкручувати і провокувати людей на розмову. Грамотно ставте запитання»;

— «Є фраза, яка часто допомагає витягнути цікаву інформацію від
чиновника: Я, звичайно, в це не вірю, але злі язики кажуть, що ви…»;

— «Усі люди балакучі, але їх треба розкрити, а це дуже важка психологічна робота»;

— «Ваше основне завдання — це збір інформації. Ви повинні докопуватися до істини»;
 

— «Журналіст завжди повинен дотримуватися дрес-коду, бо своїм виглядом
має вселяти довіру… Волосся теж має бути зібране у хвіст або гарно
вкладене»;

— «Ви не повинні брати поганий приклад»;

— «Ви маєте бути розумними, оперативними і чесними»;

— «До теми треба готуватися, але не треба писати текст наперед, бо
будете слухати тільки те, що підходить вашому сюжету, а тому можете
пропустити цікаві та важливі деталі»;

— «Стендап – не головне. «Немає стендапу — немає сюжету» — це не правда. Стендап повинен бути виправданим»;

— «Перестаньте боятися камери: камера – ваш друг»;

— «Якщо вже дуже хвилюєтеся перед камерою, то приймайте заспокійливе»;

— «Ніколи не переступайте через морально-етичні норми у своїх
матеріалах і не переходьте на особистості. Не пишіть, що Іванов – козел,
тому що він – козел. Цей Іванов може бути козлом тільки як політик, а
не як людина»;

— «Ніколи не пропускайте матеріал через себе. Ви повинні бути стороннім спостерігачем, але мислячим»;

— «Якщо тема цікава, то її треба робити»;
 
— «Замовчування — це художня правда»;

— «Журналіст повинен розуміти, що він захищає народ і ніколи повністю не довіряти чиновникам»;

— «Якщо зі своєю аудиторією ми повинні говорити простою мовою, то з чиновниками — мовою законів»;

— «Можуть обманювати не тільки чиновники, а й прості люди, тому треба
вміти «читати» людей і перевіряти інформацію як мінімум у трьох джерел»;

— «Я часто використовую прийом «включити блондинку»;

— «Все робиться заради глядача»;

— «Ми – як трансформаторна будка: з одного боку світло надходить, з
іншого – виходить. Ми повинні акумулювати в собі інформацію і видавати
її у ЗМІ»;

— «Якщо людина не хоче вам відповідати на конкретні
запитання, то змініть тему, запитайте її про життя, дітей, і, коли
розговорите її, поверніться до основних питань»;
 
— «Продастеся раз, підете на поводу у друзів чи знайомих — діла не буде. Будете завжди так робити»;
 

— «Завдяки практиці й порадам старших колег я зрозуміла, що навчання –
це добре, але головне – любити свою роботу. Я навчаюся і дотепер».

– «У журналіста має бути відчуття етики. Не можна критикувати пустослівно».