Саме з цією метою студенти 1 курсу нашого відділення відвідали міську друкарню. Це якраз те місце, де газети «народжуються», а за кілька годин потрапляють до читачів…

Любов Атанасівна розповідає про оздоблювальні післядрукарські процеси

Cпитаєте: а навіщо журналісту це треба?! Це ж уже не в його компетенції! А от і ні! Справжній журналіст знає, що написаний матеріал – ще не кінцевий результат його роботи. До того ж, він (фахівець у галузі журналістики) має бути багатопрофільним спеціалістом, що знає не лише створити інтерв’ю чи репортаж, а й вміти їх правильно зверстати, а, в разі необхідності, й проконтролювати роботу у друкарні.

Але повернімося все-таки до наших першокурсників. Вони, наслухавшись на парах розповідей про види, технології та застосування друку, вирушили до міської друкарні, щоб побачити все на власні очі. Разом з академнаставником Лесею Поліхою студенти спостерігали за роботою працівників друкарні. А ще фотографували обладнання і набирали повні кишені «сувенірчиків».

Вразила студентів вагою і складністю у роботі верстатка з металевими літерами

Мирослава Гараздій захоплено розповідає, що заступник директора Ужгородської міської друкарні Любов Атанасівна Яковець мовби повела їх у якийсь інший вимір: «Початком «подорожі» була машина офсетного друку, тобто такого, що пробільні елементи знаходяться на одному рівні з друкованими. Нам продемонстрували принцип роботи типової машини. Потім – як працює листова машина, машина високого друку (друковані елементи знаходяться вище, ніж пробільні). А принцип роботи різальної машини! Кожну хвилину людина ризикує своїм життям, здоров’ям, знаходячись близько біля такого «технічного монстра»…

Справжнім шоком для нас стала машина з 1911 року, яка досі знаходиться в робочому стані! На сучасному етапі вона не використовується, адже виготовлення газет перейшло на якісно новий рівень розвитку, але становить справжню історичну цінність. Як зауважила Любов Атанасівна, вже є охочі відкупити цю унікальну річ, але ж хіба історія продається?! Також ми були очевидцями друку картонних коробок, упаковок для тортів. Саме для таких цілей зараз використовують застарілі робочі машини, вже не придатні для виготовлення періодичних видань».

Вражень – купа

Словом, вражень купа! І вони досить-таки неоднозначні. З одного боку, першокурсники запевняють, що в друкарні їм сподобалося, адже цікаво було «наживо» побачити те, про що до того читали лише у книгах. А з іншого боку, трошки розчаровані: вони уявляли більш сучасне обладнання.

Студенти-журналісти з Любов’ю Атанасівною: екскурсія вдалася!

Аня Ясінська каже, що найбільше їй в Ужгородській друкарні сподобався запах: «Там пахне старим папером, книгами… Я була здивована тим, які там важкі умови праці. І хоча небагато друкарень можуть похвалитися такими добре збереженими друкарськими машинами, яке-небудь оновлення їм би не завадило».

Юля Медюх теж зізнається, що чекала побачити трошки іншу обстановку. Але відверто радіє, що побувала на екскурсії і вже на першому курсі розуміє, що стається з газетою після того, як вона «йде у друк».

Ось так першокурсники відділення журналістики дізнавалися про інший бік медалі: реалії фаху, з яким пов’язали своє життя.

До слова, такі екскурсії Леся Ярославівна організовує щороку. Тож можемо порадувати нинішніх першачків: попереду багато цікавого! Далеко не все радісне й безжурне, але й підстав засмучуватися – жодних!