Галина Гичка – випускниця факультету історії та міжнародних відносин, журналістка онлайн-журналу про Закарпаття «Varosh». Раніше працювала комунікаційницею в ГО «Простір молоді», журналісткою у виданнях «Медіацентр УжНУ» та «Infopost». Долучалася до роботи студентського простору AuraAcademica. За першою освітою – вчителька початкових класів, адже перед УжНУ закінчила Гуманітарно-педагогічний фаховий коледж МДУ. Сьогодні активна громадська діячка, яка вболіває за інформаційну гігієну, пропагує добрі справи, донатить із кожної зарплати, закохана у Закарпаття. Завершуючи університет, дещо прихопила з собою, без чого не стала б журналісткою. Що саме? Читайте далі.

– Розпочнемо з витоків, а власне – з історії. Галинко, розкажи про своє студентське життя.

– За час навчання намагалася долучатися до найрізноманітніших ініціатив. Мені все було цікаво, я мала попередній досвід студентства в коледжі МДУ, тому роки на історичному факультеті намагалася використати максимально. Багато подорожувала. Знаковий проєкт для мене, до якого долучилася, – «Активна громада Закарпаття». Завдяки цій спільності брала участь у дебатах, різних семінарах, навіть розбирала політичні програми кандидатів у президенти тощо. Зібрання проводила Ганна Мелеганич, доцентка факультету історії та міжнародних відносин. До речі, пані Ганна хоч і не була моєю викладачкою, проте внесла велику лепту в моє професійне зростання завдяки таким заходам. Іще пригадую програму обмінів GoхСhange. Тоді, у 2019 р., ми їздили в Маріуполь. Вдячна цій нагоді, бо побачила місто ще до війни. Їздила в Херсон теж за цією програмою (через 3 роки). Долучалася до різних конференцій, під час однієї з них познайомилися з представниками Українського католицького університету, досі підтримуємо зв’язки. Брала участь у наукових семінарах та пікніках Студентського наукового товариства «Кліо» при нашому факультеті.

– Де себе знайшла сьогодні?

– Працюю журналісткою у виданні «Varosh». Долучаюся до проєктів ГО «Інститут соціальної європейської стратегії». Не журналістка за освітою, але моя історична підготовка дуже допомагає формувати контекст матеріалів. Глибинне розуміння того, хто ми є, сприяє виробленню правильної стратегії власного майбутнього. 

– Які цінності вкладаєш у свою роботу?

– Щиро закохана в Закарпаття з усіма його плюсами й мінусами, вірю в місію нашого видання – відкривати Закарпаття для закарпатців, України та ближніх сусідів. Ми за розвиток локальних видань, тому що вони допомагають краще зрозуміти суть регіону. Завжди за чесність, щирість і добрі ввзаємини з людьми. Для мене важливо бути в товариських стосунках з тими, хто на це заслуговує, і намагаюся максимально допомогти тим, хто цього потребує. 

– Зважаючи на твою життєву позицію, можна зробити припущення, що волонтерство тобі не байдуже…

– На початку повномасштабного вторгнення чимало волонтерила. Нині ж намагаюся багато донатити. Віддаю стабільно частину своєї зарплати. Працюю активно в інформаційному полі, вважаю це зараз своїм основним завданням. 

– Що забрала з собою з університету, крім диплома?

– Зв’язки і можливість багато чого спробувати. Не все, з чим мала справу, визначило мій шлях у житті, але допомогло зрозуміти, куди треба рухатися.  Якийсь час бачила себе науковицею, але згодом зрозуміла – не моє. Більше працюю з просвітницькими кампаніями і не маю терпіння для кропіткої наукової праці. Я б розділяла університет як структуру, де здобувають знання, і студентське життя, яке окремо дає дуже багато. Думаю, онлайн-навчання відібрало у студентів найцінніше – зв’язки і спогади. Хоча сучасна молодь має набагато більше навчальних можливостей, ніж мали ми. Бачила проєкт УжНУ, що дає можливість студентам відвідувати відкриті лекції українських дипломатів. Ми про це й мріяти не могли. Я б ходила на всі лекції! 

Окремо хочу виділити конкурс «Есе про все», який організовувала редакція газети «Погляд». Цей досвід багато чого мені дав. Ніколи не думала, що можу писати так, аби вигравати. На першому курсі у першому семестрі написала своє перше есе про мандрівку. Отримала приз, зраділа. Вдячна за цей конкурс.

– Що порадиш сучасному поколінню студентів?

– Вчити англійську мову, знати свою історію. Кожен із нас може долучитися до відбудови України й пропагувати українську культуру як удома, так і за кордоном. Місія освічених людей (сподіваюся, випускники університету є саме такими) – розповідати про нашу державу. Тим, хто вже має можливість здобувати вищу освіту, раджу не нехтувати цим правом, а справді вчитися. Дбати про те, ким станете в майбутньому. Можливо, ви не оберете той фах, який написаний у дипломі, але спробуйте взяти від університету все, що він може дати, зокрема й софт скіли. Не марнуйте студентське життя – це направду золоті роки!

Отож цінуймо всі можливості, що є на нашому шляху, бо, тільки пробуючи себе в різних сферах, працюючи над собою, можна досягти успіхів.

Євгенія Чонка, студентка кафедри журналістики 

Фото з архіву Г. Гички