Мабуть, він один з небагатьох дітей, які раділи приходу осені. Адже саме першого вересня, коли всі діти з квітами в руках ішли на лінійки в школу і були у відчаї, розуміючи, що починається новий навчальний рік, Віталік щиро і радо приймав привітання з нагоди дня свого народження.

1 вересня 1985 року стартував життєвий шлях Віталія Івановича Завадяка.
За іронією долі, ми познайомилися з ним теж 1 вересня.

Мабуть, він один з небагатьох дітей, які раділи приходу осені. Адже саме першого вересня, коли всі діти з квітами в руках ішли на лінійки в школу і були у відчаї, розуміючи, що починається новий навчальний рік, Віталік щиро і радо приймав привітання з нагоди дня свого народження.

1 вересня 1985 року стартував життєвий шлях Віталія Івановича Завадяка.
За іронією долі, ми познайомилися з ним теж 1 вересня.

Для нас він академтато, для когось він син, брат, друг чи колега. Кожен, хто має з ним справу, твердить одноголосно: він хороша людина, тримає слово, ніколи не відмовить у допомозі й постійно намагається підтримувати добрий настрій у компанії.

«Ми з Віталієм Івановичем у студентські роки жили в гуртожитку спочатку в сусідніх блоках, а на останніх двох курсах – в одній кімнаті. Він – прекрасний кухар, та ще й «жайворонок»: завжди рано вставав, тому, поки всі в кімнаті прокидалися, сніданок уже був на столі...

Пригадую, як ми одного разу дивилися фільм жахів, який із коментарями Віталія Івановича перетворився на комедію. Словом, з ним, як і тепер, завжди було весело», – згадує Василь Васильович Шаркань.

Це людина, яку відразу не зрозумієш. Людина, яку відразу й не полюбиш: тобі здаватиметься, що він якийсь дивний. Але варто побути в його оточенні 15–20 хвилин – й усвідомлюєш, що за цими широкими плечима, суворим поглядом із вкрапленнями сарказму, ховається дуже ніжна душа, яка любить м’які іграшки, мамину їжу, веселу компанію й закарпатський говір.

Це велика дитина з чоловічими амбіціями й дорослою серйозністю, а ще – з юнацькою запальною вдачею й підлітковим божевіллям. Все це – у хорошому розумінні. Таких колоритних людей нині мало.

Зі студентами часто вітається за руку – тут вам простота. Працює він не на одній роботі, тому завжди допізна засиджується на них. Організовує студентський активний відпочинок і, здається, ніколи не втомлюється – ось вам працелюбність. У нього є маленька мрія – потрапити на шоу «Майстер-шеф» чи «Пекельна кухня». Він кухар, великий кулінар. Сам готує їжу й нікого не пускає на кухню – його чоловічі принципи.

Одним може здаватися, що це вимогливий, часом гордий викладач. Але це зовсім не так. Він суворий. До справи, за яку береться, ставиться відповідально, але не без веселощів. І за це його люблять. З ним легко працювати.

«Нині він мій колега. Належить до рідкісного типу людей, які вміють бути добрими й безкорисливими по-справжньому. Я не зразу це зрозуміла й оцінила. Та й оточення, час, мають свій уплив на нього, безперечно. Віддасть останнє мовчки. Це він. Буде поряд, коли особливо погано. І це він. Буде молоти дурниці. І від цього на душі робитиметься спокійно. Розрадить. І спалахне, коли щось діткне. Дасть знати, що далі не варто. Людина, у якої є людська гідність», – так каже про нього Галина Василівна Шумицька, яка і вчила, і працює з ним уже багато років.

Це сильна людина. Він пережив багато складних моментів у житті, які так просто не стираються з пам’яті, залишаючи рубці на серці. Можливо, через це він всерозуміюче ставиться до будь-яких життєвих ситуацій. Віталій Іванович не здається, не опускає рук і не перестає жартувати.
Його не вистачає. Не вистачає тоді, коли бере собі вихідний, коли виходить покурити, коли не вмикає дивної музики на комп’ютері чи не читає веселих коментарів на різних сайтах.

Хоч він і не дуже любить бути в центрі уваги, але сьогодні саме той день, коли, Віталію Івановичу, – доведеться. Ми розуміємо, що ви змужніли на один рік. Розчарувань набирається більше, сиве волосся стає помітнішим і вправність на кухні зменшує свої оберти 🙂 (Жартуємо!!!)

Але нині, у Ваш день народження, «Давайте говорити про штось файноє!..». Говорімо про Вас. Ідучи по життю, бережіть теплоту вашого серця й не дозволяйте холодним вітрам життєвих ситуацій його остуджувати. Не зважайте на людей, які збивають із обраної дороги. Будьте завжди переконані, що Ваш вибір правильний. Майте вдосталь близьких людей, які знатимуть, коли приходити, а коли йти геть. І просто робіть те, що приноситиме справжнє щастя.

P.S. Любого академнаставника, колегу, друга та порадника Віталія Івановича Завадяка – вітаємо піснею. Власне, ви вже її мали прослухати, якщо у вас на комп’ютері ввімкнений звук 🙂