Повномасштабна війна, що почаласяся 24 лютого 2022 року, призвела до непоправних втрат і перекреслила мрії багатьох українців. Чимало юнаків та дівчат пішли добровольцями до війська, долучилися до лав територіальної оборони, щоб зі зброєю в руках захищати свою країну від російської агресії, навчилися надавати медичну допомогу пораненим, займаються волонтерством. Я запитала своїх знайомих із Херсона, Харкова, Запоріжжя, як війна змінила їхнє життя.

Сергій Гордієнко, студент Запорізького національного університету, доброволець:

– Я навчався на першому курсі економічного факультету Запорізького національного університету, але в один момент все змінилося, почалася війна. У перші дні війни я не знав, що робити. Але свою рідну Батьківщину не дам у руки ворогу, тому вирішив вступити до тероборони Києва. Це повністю змінило моє життя, бо зараз я захищаю Україну і став героєм для свої батьків. Переконаний, що ми з побратимами завершимо війну нашою перемогою.

Анастасія Ніколаєнко, студентка Херсонського національного університету:

– Я з Херсона, тому вже в лютому через активні обстріли, руйнування будинків і біду, яку принесла в моє життя Росія, була змушена залишати рідний дім та переїхати до Мукачева. Життя змінилося кардинально, батьки залишилися в місті, відправили мене з сестрою сюди, тому щодня хвилююся за них. Але зараз, враховуючи те, що частину Херсона звільнили, дуже хочу повернутися додому та допомагати відновлювати місто, волонтерити там.  

Юрій Ільйов, студент Харківського національного університету:

– На початку березня я був змушений переїхати в Мукачево, щоб рятуватися від війни і не бачити розруху в рідному місті. Я закинув навчання, яке було дуже важливим для мене, бо вже мав закінчити університет, претендував на червоний диплом. Але все, на жаль, вийшло по-іншому. Я переїхав  до Мукачева та допомагаю тут людям. Разом із друзями готуємо благодійні обіди для переселенців, допомагаємо з одягом, житлом. Я ненавиджу цю війну, яка зруйнувала всі мої мрії.

Катерина Тен, студентка Запорізького національного технічного університету, військова:

– Я дуже люблю свою Україну і пішла на фронт воювати за неї. Я захищаю своїх батьків, друзів, ненароджених дітей. Було спочатку складно перебувати в окопах з автоматом, але я тримаюся і борюся на нас. І знаю, що дуже скоро ми переможемо, і мною будуть пишатися в рідному місті.

У розповідях моїх однолітків відчувається невимовний біль від втрат, а також хвилювання за рідних, свою державу. Я й сама була змушена переїхати в Мукачево, щоб жити. Мій дім повністю окупований, я ненавиджу війну, вона зруйнувала тисячі життів, скалічила долі мільйонів. Вважаю, що покликання людини в тому, аби творити добро, дарувати любов, працювати і жити в мирній країні... Натомість молоді чоловіки, цвіт нашої нації, змушені брати до рік зброю та стріляти, щоб захистити рідну землю від ворога. Зараз я навчаюся в Ужгородському національному університеті і переконана, що всі ми, особливо студенти, продовжимо боротьбу, і завдяки військовим здобудемо перемогу, повернемося до своїх домівок, будемо жити в мирній Україні.

Наталія Кімлач, студентка 1 курсу кафедри журналістики (заоч. ф. н.)

Фото з мережі