Чи помічали ви, що сьогодні популярно любити все непопулярне, називати себе андеґраундом? Андеґраунд – культура, що суперечить усталеним філософським, етичним та естетичним нормам соціуму і протиставляється масовій культурі, бо не ставить комерційну складову на перший план. Але чому представники цього напряму слухають виконавців, які мають 100 тис. переглядів на ютубі, читають книги, які рідко трапляються на прилавках книжкових крамниць, носять одяг із секонд-хенду і взагалі намагаються бути не таким, як усі?  

Я помічаю це все частіше, і, правду кажучи, така мода мене дратує. Парадокс у тому, що коли музичні гурти через популярність збільшують кількість своїх шанувальників, наприклад, від 100 тис. до 10 млн., то такий нещирий шанувальник андеґраунду перестане слухати цей гурт, навіть ті композиції, що були створені до популярності. Усе б нічого, якби вибір того, що подобається людям, базувався не тільки на загальних міркуваннях на кшталт «Мені це не подобається, бо це слухають усі».

Багато хто може заперечити і сказати, що сучасна масова культура існує тільки заради комерційної вигоди і не має нічого спільного з творчістю.   Я з цим погоджуюся, бо деякі діячі поп-культури не вигадують нічого нового, а просто штампують продукт, який добре продається. Але, незважаючи на це, не можна вважати пісню поганою тільки через те, що в кожного другого вона звучить у навушниках. Чудово, коли хейтять або підтримують щось аргументовано.

У мене є одна знайома, яка обожнює пісні гурту «Казка». Бачили б ви, як у неї горіли очі, коли вона слухала пісню «Свята». Я не фанатка «Казки», але мені подобається, коли люди щиро захоплені чимось і їм байдуже, що думають про це інші.

Чудово ілюструє тенденцію любити все непопулярне випадок, що стався 15 років тому з відомим американським гуртом вірменського походження «System of a down». На початку своєї кар’єри музиканти були яскравими представниками андеґраунду, адже висміювали масову культуру, проте вже до середини 2000-х самі стали її частиною. У 2002-му вони вперше були номіновані на премію Греммі за альбом «Toxicity», а в 2006 цю ж премію отримали за пісню «B.Y.O.B.». Більшість завзятих фанатів умовляли виконавців відмовитися від премії, мовляв, справжні представники андеґраунду не мають бути популярними. У цьому й парадокс! Замість того, щоб радіти за своїх кумирів і тверезо оцінювати їхню творчість, фанати відвернулися від гурту, адже  музика «системи» (сленгова назва групи — авт.) для них була не проявом естетики, а лише засобом протесту, підкресленням власної винятковості. Сказати в кінці 90-х «Я слухаю систему» було синонімом до фрази «Я особливий, не такий, як усі».  Зрештою, «System of a down» продовжили писати музику і всупереч думці «особливих фанатів» залишилися вірними собі.

Хочу зазначити, що явище андеґраунду існує і в дзеркальному вигляді. Наприклад, у 90-тих масову популярність здобув гурт «Nirvana».  Популярною стала пісня «Smells like teen spirit», яка, на думку учасників гурту, нічим не вирізнялася з-поміж інших пісень. У різний спосіб «Nirvana» намагалася протестувати, щоб запобігти популярності, яка була зумовлена, на думку виконавців, стадним інстинктом. Вони навмисно погано виконували пісню «Smells like teen spirit», а соліст гурту Курт Кобейн співав її жахливим голосом. Музиканти навіть записали композицію «In Bloom» про те, що багато людей слухають їхні пісні, але нічого не розуміють.

Саме про це у праці «Втеча від свободи» говорив Еріх Фромм. Філософ пояснював, що шляхом абсолютного підпорядкування соціальним нормам, які регулюють поведінку, особистість може позбутися самотності, страху і відчуженості. Фромм уважав, що втрата індивідуальності є особливістю для психології більшості людей. Тобто кожен із нас підпорядковується настроям суспільства: ми любимо щось або зневажаємо під упливом громадської думки. І в такий спосіб позбуваємося індивідуальності, тягаря вибору, а також відповідальності за свої вчинки та вподобання.

Люди, які прагнуть бути частиною андеґраунду, керуються такими ж принципами, як і шанувальники масової культури – прагнуть бути особливими. Але в сучасному світі все дуже швидко стає мейнстримом, навіть приналежність до андеґраундної культури. Тому важливо долати цей уплив, бо бажання «бути не як усі» — нерозумне бажання. Ми дуже помиляємося, коли думаємо, що колір волосся, музичний смак чи будь-яка інша дрібниця робить нас особливими. Ми індивідуальні завдяки нашим думкам. Тому важливо самостійно усвідомити,  що тобі насправді подобається, а що ні, та намагатися не робити вибір під упливом інших людей.

Тетяна Проданець, студентка відділення журналістики