9 місяців кропіткого навчання нарешті завершилися. Але студентські звички ще не відпускають. Я досі прокидаюся о 8:00 ранку, не можу спокійно дивитися фільм бо весь час здається, що десь чекає дедлайн, а руки самі тягнуться до конспекті, бо : «А раптом завтра модуль і треба ще щось повторити?»

Та одного дня все змінилося. Мені зателефонували зі словами: «Не хочеш поїхати на кар’єр?», а через годину я вже була в дорозі.

Ми – студентки відділення журналістики: я, Ксенія Рябой, Анастасія Волкова і Дар’я Ванжа – вирушили до Радванського кар’єру в Ужгороді. 9 червня 2026 року видався сонячним і теплим, ідеальним для такої пригоди. Повітря було свіжим, а навколо – буйна зелень Закарпаття.

Наша група спустилася стежками вниз, і перед нами відкрилася казкова картина: величезна затоплена водойма з прозорою бірюзовою водою, оточена стрімкими скелястими стінами. Глибина в окремих місцях сягає 20-40 метрів. Вода на поверхні тепла й приваблива, а нижче – крижана, що робить купання небезпечним, але можливо саме через це неймовірно привабливим для багатьох.

 Сам кар’єр – це справжня природна пам’ятка Закарпаття яка містить у собі багато історій. Радванська гора – вулканічний купол, що сформувався мільйони років тому. Тут жили люди ще в кам’яному віці – археологи знаходили тисячі знарядь праці з місцевого андезиту. Промисловий видобуток каменю почався в кінці XIX – на початку XX століття. Звідси брали базальт і андезит для будівництва доріг, мостів, тротуарів Ужгорода та навіть надгробних пам’ятників. У радянські часи тут працював великий щебзавод. Кажуть, що коли розробляли нижні горизонти, натрапили на підземні води. Насоси не впоралися, і кар’єр поступово затопило, перетворивши його на озеро.

Відома й міська легенда: нібито кар’єр викопали вручну місцеві роми, і саме цим каменем розбудовували не тільки Ужгород, а й далекі міста такі, як Львів. Правда це чи вигадка – невідомо.

Здавалося б, просто кар’єр. Та в нього є легенди, таємниці. Ми набралися сил, надихалися краєвидами, посміялися, наговорилися і головне – зрозуміли: відпочинок після сесії потрібен не лише для тіла, а й для душі. Час іноді просто зупинитися, подивитися на бірюзову воду і згадати, що життя – це не тільки дедлайни.

Дякую Радванці – за красу та цікаву історію. А я бажаю, кожному хто ще не відвідав її, скоріше це зробити!

Аліна Красновська, студентка відділення журналістики