У них такі самі кольори державного прапора, тільки не догори дриґом, як у нас… Жовтий хрест на синьому тлі. Оптимістично. Життєствердно. І радіють вони не те що кожній сонячній днині – кожній годині, хвилині, миті. Поки ми куталися у майже зимовий одяг, бо ж надворі +9-10, а вітер з Балтики все-таки, вони зручно вмощувалися на своїх доглянутих газонах, знімали взуття, куртки й, підставляючи обличчя сонечкові, жваво щось обговорювали. І як їм не холодно? – дивувалися ми. Нарешті терпець увірвався й вирішили про це запитати. Та ні, - щиро сміялися вони, - нам теж холодно, але ж упродовж року сонця так мало, що ми радіємо йому щомиті. Чим вам не життєва філософія?

А ще вони нічим не затуляють вікон. Це дещо незвично, бо ж ідеш вулицею – і все видно.

А що видно? Як люди спокійно й неквапливо пораються собі чи на кухні чи то в інших справах. На ніч вони опустять на вікно такий собі дашок чи то жалюзі. Так і живуть. Це відкрите, прозоре суспільство. Нічого зайвого і разом з тим усе необхідне на місці – напохваті.

А ще вони рідко використовують світло зі стелі. Краще настільні лампи, бра, свічки. Майже в кожному будиночку їх можна зауважити чи то на підвіконні, чи десь біля входу до житла: заходьте, мовляв, на вогник – ми вдома... З іншого боку, свічка – це захист. Від усього хижого, ворожого, злого, недоброго.

А ще у них просто по території університету гуляють зайці. Справжні, великі. Навіть вони тут нікуди не квапляться. Гуси, качки, лебеді виводять пташенят просто на березі, за два кроки від людських доріжок. Вони не бояться. Їх ніхто не лякає – полюбуються, обійдуть боком, аби зайвий раз не тривожити.

А порожні пластикові пляшки вони здають. Так-так: по дві крони за велику, по одній – за меншу. Відбирає автомат. Іноді до нього черга, але теж некваплива. Виданий чек треба отоварити у тому ж таки магазині. Вони не повільні. За великим рахунком, упродовж робочого дня може не бути вільної хвилинки, крім передбачених, але все робиться продумано, без поспіху і зайвих рухів, що вимагали б додаткових зусиль.

Люди у Швеції мають НАЛЕЖНІ умови праці. А тому можуть думати, куди і як рухатися далі. Коли нас питають, що буде 2015 року у плані медіаосвіти й розвитку медіа, цілком чітко формується думка: не знаємо, що буде, але не треба нічого надзвичайного – лише нормальні умови для нормальної роботи!

От нам би таке на факультеті! Я про приміщення Інституту, де ми проходили стажування. У кімнаті для навчання все необхідне: зручні столи, які легко змінюють свою дислокацію – відповідно легко можна групуватися для різних видів робіт; стаціонарний проектор, стаціонарний монітор, екран, стійки для ведення дискусій, фліпчарт, магнітні дошки, є лампи, і кількість світла у них регулюється… уявляєте? Вийдеш з цієї кімнати – все для відпочинку: кавовий апарат, гамаки, облаштовані місця для куріння… Офісні кімнати невеличкі, компактні, зі скляними дверима… Все відкрито, все прозоро, все зрозуміло. Вони мають чітке відчуття часу і простору, тому все встигають (зробити вранішню пробіжку, якісно виконати роботу, випити каву, дізнатися щось нове, спланувати дальшу роботу), а ще шанують своє.

«Чому ви не робите англомовні варіанти ваших сайтів, чому ваше телемовлення ведеться лише шведською?» – допитуємося. «Навіщо? – щиро дивуються. – Англійська мова дуже поширена скрізь, а шведська лише у Швеції». Майже всі тутешні можуть говорити англійською, німецькою, проте шведська передусім! Тут усе шведською, бо ж ніде більше вона не використовується! Ось так мислять шведи: по-шведськи!!!

Вразив такий факт: наша група їхала до редакції місцевої газети «Барометр» на велосипедах. Коли вже «припаркувалися», зауважили літнього, дуже приязного чоловіка, який почав щось питати, пояснювати… мить – і розуміємо, що по дорозі наш київський колега загубив гаманець (гроші, документи). То цей чоловік підібрав і мчав за нами до самої редакції, аби його повернути. Отака небайдужість і до своїх, і до чужих, і до будь-кого!!!

Ми відвідали два освітні заклади, у яких готують медійників, – це факультет медіа і комунікацій університету імені Карла фон Ліннея у місті Кальмарі та факультет журналістики Стокгольмського університету. Спочатку про перший. У кальмарському виші, що вважається одним з найпрестижніших у Швеції, вражає передусім технічне оснащення: кілька знімальних майданчиків, одинадцять монтажних кімнат, незліченне число одиниць знімальної техніки. Чому незліченна? Бо наше питання про це дещо спантеличило їх керівника: вагався з відповіддю. Держава серйозно дотує їх, щороку виділяючи близько 2 млн крон. Студенти самі укладають контракти на продаж своєї медіапродукції, а тому зацікавлені у її якості. Зароблені гроші витрачають на власний розсуд: найчастіше на закордонні поїздки знову ж таки з метою щось побачити, чогось навчитися. Їхніх студентів не треба мотивувати: вони знають, за чим прийшли до університету: той, хто навчається краще, отримає престижнішу роботу.  До речі, за віком вони справді дорослі люди: 20-21 рік. Набирає факультет 60 студентів щороку. Конкурси величезні: по 20 осіб на місце. При зарахуванні до уваги береться шкільний атестат чи результат незалежного тестування, яке абітурієнт може пройти з метою підвищення свого рейтингового балу. Їхня бакалавратура триває три роки, магістратура – два. Магістратуру рекомендують проходити за кордоном, бо так, мовляв, корисніше для студента: нові знання та ще й мовна практика.

Упродовж навчального семестру чергуються теоретичні й практичні курси: 5 тижнів один, 5 – інший. Під час теоретичного студенти мають по 3-4 лекції  щотижня, інше – самостійна робота. Реальна самостійна робота! Вони її виконують, бо ж тоді не впоратися з іншим! Для багатьох українських спудеїв було б дивиною, що шведські студенти-журналісти, навчаючись в одну зміну, часто виходять зі стін навчального закладу далеко після 20-ї години. Один із семестрів можуть навчатися за кордоном (т.зв. включене навчання). Найчастіше це Данія чи Норвегія. У стокгольмському університеті потоки студентів значно численніші: по 130-140 осіб. Підготовка провадиться за двома спеціальностями: журналістика та медіакомунікація (зовсім нова). Попит вищий на журналістику, хоча працевлаштуватися легше за іншим фахом, та й зарплати у них вищі.

Про зарплати! Середньостатистичний журналіст у Кальмарі отримує 25 тисяч крон (мінус 30 % податків), у Стокгольмі – тисяч на 10 більше. Чим вища тут зарплата, тим вищий податок: може сягати і 50 %.

Першого року навчання студенти слухають теоретичні курси й готуються до комплексного, фактично вступного, іспиту на 2-й курс. Тепер уже місць удвічі менше, отже, конкуренція доволі жорстка.

Є й приватні школи журналістики, до прикладу, «Poppius» – найстарша у Скандинавії (створена 1947 року), де можуть навчатися люди різного віку, з різним досвідом і базовими знаннями. Базовий курс триває семестр і має практичне спрямування.

Основи журналістики ті ж, що і скрізь: пошук джерел інформації, перевірка її якості, сила підготовчої роботи, знання аудиторії. Проте кліпова свідомість і дуже висока інтерактивність – це те, що робить сучасну журналістику іншою. Журналіст-практик постійно вчиться, підвищує кваліфікацію, і держава цьому сприяє. Уряд Швеції підтримує вдосконалення, розвиток, підвищення кваліфікації журналістів. Це здійснюється передусім через систему тренінгів, семінарів (одно- або кількаденних). Так, Інститут FOJO пропонує такі: техніка інтерв’ю з політиками, які всілякими способами намагаються обійти незручні питання; як працюють лобісти, PR-стратеги, проштовхуючи своїх замовників; економічний огляд тощо. Усі ці семінари фінансує міністерство освіти Швеції, і для тамтешніх журналістів вони безкоштовні. Незважаючи на те, що Швеція, як і Японія, Данія та Норвегія, є першими у світі за кількістю, якістю виготовлення газет та їх читанням, для них теж актуальне гасло «No death of Swedish dailies!».

Рейтинг друкованих ЗМІ поки що стабільний і навіть дещо зростає (у Швеції 170 щоденних газет, 93 % тиражу поширюється через передплату), проте вікова група від 25 до 44 років, особливо молодіжна аудиторія, не читає паперові версії медіа, активно звертається до онлайн-ЗМІ, тому редакції динамічно розвивають і фінансують інтернет-платформи, сміливо експериментують, хоча наразі веб-майданчики є збитковими. Тенденція така, що газети виходитимуть 2-3 рази на тиждень і матимуть аналітичний контент, для новинних же повідомлень використовується онлайн-ресурс.

Бюджет середньостатистичної шведської газети такий: 40% прибутку від реалізації накладу, 55% - від продажу реклами на паперовому носії, 5 % - від реалізації реклами в електронній версії.Багато видань виходить форматом А3 із лаконічними текстами та великою кількістю фото- та інфографіки, що засвідчує тенденцію до таблоїдизації. У редакції газет запроваджена посада медіадиригента, котрий вирішує, яка інформація і на якій платформі буде подана. Як правило, це досвідчений журналіст. Газети мають веб-редакції. До прикладу, газета «DN» має два сайти (1,6 млн відвідувань на тиждень): платний, контент якого повністю збігається з принт-версією, і безкоштовний, на якому розміщують 20 % цього контенту. Найпоширенішими є похвилинні репортажі – такі собі детальні звіти про перебіг подій, скажімо, у залі суду. Практикують і формат чату, до прикладу, з хокейного чи футбольного матчу. Гроші ж заробляють на аналітичних матеріалах. Штат редакції налічує 25 осіб. Працюють позмінно з 5.30 до 1.00 (ночі). Вимоги до працівників такі: оперативність (бо ж тут кожна хвилина – дедлайн), освіченість, ерудованість, оскільки треба висвітлювати найрізноманітнішу інформацію, бажання вивчати нові технічні новинки, обов’язково користуватися соціальними мережами, контактувати зі своїми читачами, відповідати на листи тощо.Особливу увагу звертають на формат верстки для смартфонів, оскільки ці телефони дуже популярні у Швеції, і багато людей з їх допомогою входить в Інтернет.

Як місцеві медійники вирішують всілякі проблемні моменти, котрих, як і скрізь, вистачає, – спостереження Галини Валентинівни Шаповалової.

Шведським тренерам сподобалася робота ужгородської групи викладачів. «Вони вирізняються тим, що працюють злагоджено, мобільно, динамічно, мають до всього інтерес», – зауважив Клас Тур, наш шведський  тренер, під час підбиття підсумків роботи. – Нам хочеться подивитися на місці, як працює закарпатська школа журналістики, тому наступну серію тренінгів проведемо у першій декаді жовтня в Ужгороді, звичайно, з участю київських та черкаських колег».

Ось так немало і небагато: закарпатська школа журналістики устами досвідченого шведського медійника й викладача. Що ж, хай буде і так. За цим стоїть величезна праця, яку виконували до нас, тепер робимо ми, сподіваюся, робитимуть ще краще після нас. Це величезна відповідальність, бо ж, як кажуть у народі: «Взявся за гуж – не кажи, що не дуж». І це велика радість, бо саме слово «школа» передбачає спадкоємність поколінь, а вона вже є, отже, маємо майбутнє! Дуже на це сподіваємося!!!Дуже сподіваємося також, що проект продовжуватиметься й стажування у Швеції пройдуть й інші наші колеги: ужгородські, київські, черкаські. Хоч як дивно це звучить, але саме завдяки таким міжнародним проектам наша кафедра має друзів по всій Україні. Це те найцінніше, що є результатом спільної діяльності!