Ми піднімалися дорогою з гуртожитку на БАМ. Теплий весняний вітер дув нам у спини. Перші три хвилини я і моя подруга стривожено мовчали. Ми йшли захищати дипломні роботи – наші останні тут екзаменаційні роботи. Востаннє були підготовані промови, роздруковані чернетки з виступами – результат останньої нашої недоспаної студентської ночі …
Важко усвідомлювати, що так швидко пролетіло студентське журналістське буття на факультеті. Тепер уже з теплотою в голосі згадувалися модульні контрольні роботи, ночівлі в університеті перед екзаменом, нові знайомства, різні святкування. Здавалося, що студентські роки триватимуть вічно і приноситимуть море радості, адреналіну та корисних знань.
Дорогою вирішили, що ніколи не забудемо УжНУ, адже саме тут знайшли приклади для наслідування, вірних друзів і справжніх ворогів. В УжНУ здобули навики улюбленої професії та дружню підтримку. Ми отримали неоціненний досвід формування стосунків з людьми, вчилися поводитися під час різних конфліктних ситуацій.
Сподіваємося, що наша група почерпнула максимум знань з друкованих, електронних та живих джерел. Ми вдячні всім нашим наставникам, що п’ять років йшли з нами до точки нашого дорослішання.
У першу чергу хотілось би подякувати нашому декану Юрію Михайловичу Бідзілі. Для нас він був не тільки деканом, завідувачем кафедри, а й чудовим викладачем, який переповідав нам дорогоцінні історії з життя, уміло пов’язуючи їх із теоретичними викладками.
Важливу роль у нашому студентському житті відіграла й Олеся Василівна Барчан – наша академнаставниця. Вона завжди організовувала наш колектив та підтримувала у тяжкі моменти добрим словом.
Глибокими знаннями у мовній царині зажди завдячуватимемо Галині Василівні Шумицькій, Галині Валентинівні Шаповаловій та Ярославі Михайлівні Шебештян. Тепер ми правильно наголошуємо слова «випадок», «каталог», «мережа», «сантиметр». Той, хто досі цього не знає, може будь-якої миті звернутися до трійці «Ш» (якщо дозволите вас так назвати, шановні викладачі 
).
Низький уклін друкованим словом приносимо й Володимиру Юрійовичу Тарасюку. І хоча його пари завжди були першими вранці, ми не могли своєю відсутністю нехтувати неоціненною практичною журналістикою. Він вчив нас «Поглядом»
Пам’ятатимемо завжди й лекції Василя Івановича Путрашика, Івана Івановича Бабущака та Віталія Івановича Завадяка. У кожного з них своя метода, що дала свої плоди й зрештою допомогла нам сформуватися як фахівцям, особистостям.
Велике спасибі й Яні Романівні Зизич за «піар» та «комунікацію». Лесі Ярославівні Полісі – за «фотографію» та «редакційні планування».
Дякуємо також і Тетяні Вікторівні Шевченко, яка завжди вчасно виручала нас, безголових студентів
Роки навчання на відділенні журналістики були яскравими й насиченими, починаючи від знайомства з академмамою і закінчуючи державними іспитами. Хотілося б надовго закарбувати у пам’яті студентські роки, запам’ятавши найуспішніші дні та хвилини.
Прощавай, Альма-матер! До побачення, наші рідні аудиторії! До зустрічі, наші дорогі наставники!
Ми все ще піднімалися дорогою з гуртожитку на БАМ. Теплий весняний вітер дув нам у спини…
