Студенти поділяються на три категорії: ті, хто вчиться – бо треба; ті, хто не вчиться – бо їм не треба; і ті, хто вчиться й прагне вчитися. До останніх належить студентка-другокурсниця відділення журналістики Галина Михайлова – єдина представниця з України у Літній школі журналістики імені Карла Гавлічека Боровського в Чехії.
Потрапити до цієї школи можна було завдяки своїм зусиллям, тобто успішній зимовій сесії та знанню чеської чи словацької мови. Для Галини мовний бар’єр виявився не надто високим: уміло його подолала, опанувавши ази словацької всього за півроку. Отже, з успішними оцінками й володінням потрібної мови дівчина зібрала валізу, захопила хороший настрій і поїхала підкорювати чеські горизонти науки.
“Приїхало багато людей з різних країн: Німеччини, Білорусії, Словаччини, з України я була одна, – розповідає Галина. – Частково говорили словацькою, частково англійською, а інколи й на пальцях пояснювали”. Дівчина вчилася у групі телевізійників, тому мала змогу побути в ролі оператора, ведучого й монтажника, але “найбільше мені сподобалося тримати мікрофон”, – з усмішкою каже Галина. До груп навідувалися провідні редактори газет, телеведучі, ба навіть американський посол.
Навчання – навчанням, але й відпочивати треба, тому кожного вечора учасники груп разом зі своїми викладачами ходили потанцювати на дискотеку чи пограти в боулінг. “Дуже цікавим є те, що межа між викладачем та студентом майже непомітна, – каже Галина. – Ми разом вчилися, разом відпочивали та вільно спілкувалися”.
Допитлива Галина встигала не тільки вчитися, знімати сюжети й заводити нових друзів, але й побути справжнім туристом. Дівчина сама поїхала до Праги – з мальованою картою метростанцій в руках… “Я заходила в різні музеї, особливо вразили арт-студії, де виставлялися просто неймовірні мистецькі експозиції! Бачила замок, легендарний міст. Не забувала, звичайно, й про шопінг”, – з усмішкою розповідає Галина.
Вісім днів пролетіли швидко. Галина поверталася додому з величезним багажем знань, досвіду, неймовірними враженнями та емоціями. “На п’ятий-шостий день усі ми вже сумували й хвилювалися, адже незабаром від’їзд, – розповідає дівчина. – Вже перед автобусом ми з новою подружкою хотіли десь сховатися й пропустити свій рейс, щоб побути разом ще трішки. Потім нашвидкуруч переписували адреси, і-мейли. Викладачі здивували нас фільмом-сюрпризом! Виявилося, що вони, ховаючись, знімали нас”.
Восьмиденна подорож залишила по собі не тільки приємні спогади, а й неоціненний досвід, підтверджений сертифікатом. “Якби був шанс поїхати до літньої школи ще раз, то я б ніколи його не пропустила”, – каже Галина Михайлова.
