Як би ви воліли вивчати історію? Потрапивши у відповідну добу за допомогою порталу, мов у «Хроніках Нарнії»? Узявши участь в аналітичній програмі, присвяченій вашій темі? Чи зробивши так, аби про бувальщину бесідували ваші улюблені актори? На відділенні журналістики можливо це все. Аби вивчити одну з тем з історії української журналістики, ми... організували аналітичну програму, переозвучили радянський фільм, перенеслися в часі...
20 листопада ІІ курс очікував особливо напружено, адже саме цього дня ми мали змогу якнайкраще показати себе під час дещо незвичного практичного заняття.
Пара нагадала мені день зйомок хорошого фільму. Ще зранку в аудиторії почався броунівський рух: хтось крокував колом, утупивши носа в сценарій, хтось приміряв сценічний одяг, хтось давав останні настанови, хтось спілкувався на підвищених тонах із недолугою технікою... Однак дзвоник дав команду «Мотор», і заняття-гра розпочалося.
Студенти завчасно поділилися на три групи, кожна з яких повинна була подати тему «Галицька журналістика 1920–1930 років» у власній інтерпретації. Але при цьому обов’язковою умовою було розкриття основних питань заняття та участь у дискусії. Можливо, у когось після цієї практичної роботи з’явилися зморшки на лобі, та головне, що ми дістали можливість добряче розворушити свої творчі здібності, виливши їх у повноцінні постановки. Звичайно, були огріхи, які разом із набутками обговорювали з доцентом кафедри журналістики Володимиром Тарасюком, однак ми таки справді вивчили багато нового. І про галицьку журналістику будь-хто з нас тепер серед ночі розкаже, а потім ще й зі своїми дітьми поділиться, однак знання матеріалу – лише одна цеглина в загальній споруді.
Я давно помітила, що на відділенні журналістики можна опанувати цілий ряд творчих професій.
Звідси й письменником вийдеш, й актором, і режисером, і оператором, і монтувальником... І журналістом, ясна річ. Особисто я у своїй групі виконувала обов’язки ще й сценариста та режисера.
Дещо незвичним, проте надзвичайно приємним стало усвідомлення того, що маю власний штаб акторів. Та й мої друзі до набутих «професій» поставилися цілком серйозно. На зауваження типу «це було співчуття, а треба, щоб ти говорила аристократично зверхньо» вони зосереджено кивали, і «дубль» починався спочатку. Одне слово, відчула себе трохи в шкурі Сергія Архипчука.
Інші команди теж себе проявили неабияк. Одна з них «організувала» телевізійну програму «Сила слова», у якій, окрім ведучої, брали участь спеціально запрошені «критики», «експерти» й «люди з народу». Третя група оригінально озвучила фільм «Любов і голуби». Було цікаво й навіть кумедно стежити за знайомими персонажами, що з «якихось причин» емоційно обговорюють галицьку журналістику. Я навіть уявила, як колись дивитимуся фільм і в голосах героїв упізнаватиму тембри своїх однокурсників…
Одне слово, потренувалися підходити до виконання завдань по-новому, подискутували з приводу висвітлення окремих питань теми тією чи іншою командами й наступного разу виступимо… ще краще! Сподіваємося, випаде така нагода.
