Любов Русинко-Бомбик – доцентка кафедри журналістики, яка викладає дисципліни для студентів спеціальності «Реклама та зв’язки з громадськістю». Сфера її наукових інтересів – реклама і PR, маркетинг, брендинг, діловодство. Я запропонувала Любові Михайлівні зустрітися теплого осіннього дня, щоб поговорити за чашечкою кави про роботу, особисті вподобання, волонтерство. Розмова вийшла приємною та цікавою, бо дізналася багато нового про свою викладачку.

– Любо Михайлівно, незважаючи на те, що викладаєте на спеціальності «Журналістика», у Вас є ще фах економіста? Як Ви його реалізовуєте?

–  Основна причина того, що я маю освіту і філолога, і економіста – це додаткові можливості. Адже, якщо ти фахівець у кількох напрямках, і розвиваєшся всебічно, можеш у подальшому працювати в багатьох сферах. Знання з економіки дають мені додаткові можливості в житті. Як виявилося, дуже вдало та доречно свою спеціальність економіста, філолога, журналіста я реалізувала на кафедрі журналістики. Адже маю можливість добре розбиратися у тих дисциплінах, які мають економічне підґрунтя, а саме маркетингу, брендингу тощо.

– А що надихає Вас у роботі?

–  Я люблю спілкуватися з студентами, подобається навчати їх новому. Це і є моє натхнення. Молодь прекрасна! Я задоволена своєю роботою і в подальшому планую вдосконалюватися разом зі студентами.

–   З огляду на кількарічні непрості умови в освіті, який вид навчання Вам більше подобається: онлайн чи аудиторний?

–  Тут відповідь очевидна – аудиторний.  Адже я маю прямий контакт зі студентами, можу їх відчути, побачити. Ніщо не замінить живе спілкування, яке нам усім так потрібне. Особливо в освіті. 

– Багато хто критикує онлайн-навчання. На Вашу думку, чи це корисно для освіти в цілому?

– За сучасних обставин онлайн-навчання теж необхідне. Передусім для тих студентів, учнів шкіл, котрі знаходяться на тимчасово окупованих територіях чи в регіонах, де постійні обстріли та інші проблеми. Якщо не буде цього виду навчання, студенти та учні взагалі не зможуть здобувати освіту. Тому критикувати онлайн-навчання можна, але потрібно враховувати життєві обставини тих громадян, котрі не мають зараз можливості навчатися нормально. Це також є хорошою психологічною підтримкою наших учнів, студентів. Адже вони не відчувають себе десь за межами освіти, а її учасниками. Вважаю, що  сьогодні це доречно.

- Наукова діяльність не менш важлива в університеті. Що сьогодні є колом Ваших наукових інтересів?

– Наукові дослідження останніх років стосувалися сфери соціальних комунікацій, проблем журналістикознавства та сфери зв’язків з громадськістю. Найбільше наукових праць – про розвиток  української мови та українського мовознавства Чехословаччини міжвоєнного періоду (1924-1939 рр.). Адже з цією темою пов’язана моя кандидатська дисертація. Маю публікації у виданнях БД Scopus та фахових наукових журналах.

– Що Вас засмучує і що радує в роботі?

–  Засмучує, коли студенти приходять на заняття не підготовлені. Я намагаюся надати важливу інформацію з певної дисципліни, тож таке ставлення молоді до освіти не радує. Водночас тішать, звичайно, успіхи студентів, результат моєї роботи, втілений у цікавих творчих проєктах. У тому, що колишні студенти стали чудовими фахівцями і реалізовують себе. Адже наші випускники працюють у пресслужбах, є піарменеджерами в різних організаціях, рекламниками в рекламних агенціях, просувають фірми, продукти та послуги в інтернеті, створюють бренди... Є затребуваними фахівцями. І ми з колегами долучилися до цього…

– Що, на Вашу думку, є найважчим у роботі піарника?

– Робота піарфахівця непроста, однозначно. Тут важливе поєднання різних умінь, навичок та знань. Якщо йдеться рекламу, то, відповідно, ми будемо рекламувати якийсь певний продукт або послугу, а якщо піар – то ми вже піаримо, просуваємо того чи іншого представника або особу, чи створюємо імідж. Найважчою, як на мене, є робота піарника в політичній сфері. Тут працюють свої жорсткі закони боротьби за перемогу, які потрібно враховувати.  

–  Які найважливіші професійні риси рекламника Ви б виокремили?

–  Тут усе чітко: зібраність, комунікабельність, творчий підхід у роботі і, звичайно, бізнесові риси характеру.

– Війна спонукала нас опановувати нові сфери діяльності. Багато викладачів університету стали до лав ЗСУ чи організували волонтерську діяльність. Знаю, що Ви також були в гущі подій…

–  На початку повномасштабного вторгнення в Україну я опинилася у прикордонній зоні, де тисячі змучених переляканих українців кілька діб стояли в черзі, щоб перейти кордон. Це  КПП Малі Селменці. Ми допомагали біженцям, забезпечували їм гаряче харчування та напої, морально підтримували їх. Ця діяльність була складною психологічно… Фізично не було  складно. Ти щодня бачив очі людей, котрі втратили свої домівки, втратили все своє майно і фактично йшли в нікуди.  Найгірше – бачити в цих очах жах війни. Особливо в дітей, котрі були занадто травмовані. Це незабутній досвід для мене. Він розкрив в одну мить суть війни.

–  Якби у Вас сьогодні була можливість поспілкуватися з кимось із відомих людей, кого б обрали та чому?

–  Я б обрала Сергія Кислицю, постійного представника України при ООН. Він мені імпонує, адже завжди впевнено каже правду. Правду про Росію, Україну, правду про війну. На цілий світ. У його професійній поведінці видно і людські риси характеру. Я б хотіла бути схожою на нього, хотіла б чогось навчитися в цікавої і поважної особистості. Вважаю, якщо такі люди є в нашій державі, то ми впевнено переможемо. Хочу побажати перемоги нам усім! У війні, у навчанні, у власному саморозвитку, у боротьбі з життєвими труднощами!

А ми, в свою чергу, побажаємо Любові Михайлівні залишатися такою ж позитивною, цілеспрямованою та світлою людиною. Більше терпіння та успіхів у роботі!

Даніела Логойда, студентка 2 курсу відділення журналістики