Андрій Куликов віддає перевагу традиційним засобам масової
інформації, себто газетам, радіо і ТБ. Заперечує тезу про те, що журналістика є «четвертою владою», бо існувати
поряд з законодавчою, виконавчою, судовою владою та діяти окремо від них не може.
Переконаний, що сьогодні в Україні надлишок засобів масової інформації: їхня
кількість не відповідає темпам економічного розвитку держави. Зовні стриманий,
каже, що насправді ми просто не знаємо, що нуртує у нього всередині…

Редактор, медіаексперт, ведучий
політичного ток-шоу «Свобода
слова» на телеканалі ICTV, він упродовж
двох днів (26-27 жовтня) спілкувався зі студентами та викладачами відділення
журналістики. За час його перебування в стінах УжНУ студенти ніби побачили
радіо- та тележурналістику навиворіт, дізналися, яким насправді є медійний
простір України.

 «Ми живемо у світі, в якому самі регулюємо статус
свободи»

Він ходить пішки
по Києву, мислить телевізійними сезонами, з доброї волі ніколи не носить костюмів,
а триденна неголеність вже стала складовою його телевізійного образу. Андрій
Куликов зізнається, що має багато особистих страхів, але життя навчило їм
протистояти. Його не дратує майже ніщо, крім ситуацій, у яких політики ухиляються
від відповідей на запитання чи говорять гаслами. Тішиться, коли є
взаєморозуміння у редакційному колективі. Зі студентами-журналістами ділиться
журналістськими жаргонізмами, каже, що у житті на одному таланті не виїдеш, потрібні
ще й хороші знання. Втім, все починається з довіри до викладачів. Разом з тим
не закликає до сліпого нав’язування чужих думок, бо кожен має право на
висловлення власної думки, тому радить не боятися розпитувати, показувати
власне незнання.

 «З часом ви набудете механічних звичок, але для
журналіста важлива унікальність. Суспільне значення його роботи в тому, що він
допомагає  будувати громадянське
суспільство знизу»,
—  вважає Андрій Куликов. Зізнається, що жодного матеріалу не
написав за гроші і жодної людини не пустив в ефір за додаткову плату: «У журналіста є зарплата, є гонорари, я
вважаю неприйнятним брати додаткові гроші за виконання професійних обов'язків Якщо людина пише замовні матеріали, то рано
чи пізно це стане відомо всім. Тоді страждає довіра суспільства».

Радіо як
приклад медіа, яке не нав’язується

Із
вересня 2011 року Андрій Куликов веде авторський проект "Пора року" на Радіо-Ера FM. Журналіст каже, що телебачення сьогодні заступає радіо. Останнє насправді є більш дієвим і
вигіднішим в першу чергу тому, що набагато менше нав’язується нам. «Якщо хочете працювати зі словом,
використовуйте його якомога ефективніше. Для цього дуже корисно попрацювати на
радіо. Тут потрібно оперувати звуковими ілюстраціями, щоб створити відповідну
атмосферу», — стверджує медіаексперт.

Радіо, без
сумніву, програє у можливості здобути собі популярність з його допомогою. Втім,
Андрій Куликов переконаний, що і тут можна отримати народне визнання, адже люди
уявляють ведучого. Дуже часто ці припущення не мають реального підґрунтя, але
якщо час від часу давати знати про себе, згадувати про свої
уподобання, звички, слухач вас полюбить.

В будь-якому разі
треба намагатися зробити програму цінною: навіть музичний формат є насиченим
інформацією, якщо автор добирає цікаві факти, коментарі до пісень, вміє
заінтригувати слухача.

Телебачення має бути комерційно вигідним, бо
тільки тоді воно є захищеним, може звільнитися від впливу однієї людини

Ведучий політичного ток-шоу «Свобода
слова» на телеканалі ICTV каже, що у телевізійній журналістиці
важливо, аби журналіст не робив із себе зірку програми. Бо авторитет — це
гість, а журналіст тільки керує створенням медійного продукту. «Якщо після прямого ефіру я опиняюся в
центрі уваги: роздаю автографи, мене фотографують, - програма не вдалася. Якщо
підходять до моїх гостей, просять у них порад, розпитують, то черговий випуск
можна вважати вдалим», — стверджує Андрій Куликов.

З досвіду
говорить, що прямий ефір насправді є значно легшим для проведення, ніж запис.
Втім, з прикрістю констатує, що його кількість зменшується у зв’язку з
побоюваннями цезури, яка є сьогодні в Україні.

Успішним ведучим
називає того, хто вміє керувати дискусією під час програми та не відступає від ідеології
команди створювачів. Наголошує на компонентах іміджу: жестах, артикуляції, бо
як на свідомому, так і на підсвідомому рівні люди помічають усе.

Серед основних
тез, які можуть стати в пригоді майбутньому журналісту, є такі:

1. Телебачення
має бути комерційно вигідним, бо тільки тоді воно є захищеним, може звільнитися
від впливу однієї людини.

2. Телебачення —
це світ дуже конкурентний. Тому доводиться постійно шукати щось нове у старих,
звичних темах. Якщо ж це зробити не вдається, тоді варто знайти нових людей,
які будуть висловлюватися краще за своїх попередників.

3. Не треба
докладати зусиль для того, аби просто розважити публіку. Головне завдання — не
показатися самому, а показати тих, хто у тебе в гостях.

4. Важливо вести
архів власних публікацій.

5. Треба бути
критичним до себе та вміти вислуховувати критику.

Найкращим
способом вироблення журналістських навичок Андрій Курков вважає репортерську
журналістику. Тому практичне завдання, яке тренер задав студентам у перший день
навчання, стосувалося саме збору інформації та її запису на диктофон. Після
цього всі разом намагалися сформувати цілісну програму для радіо. Другий день
був присвячений телебаченню: майстер-клас більше стосувався способів поведінки
під час ефіру, маніпулятивних технологій. Наприкінці тренінгу колективно
складали умовний план та підбирали гостей для наступного випуску «Свободи слова».

За два дні
тренінгу з відомим журналістом вдалося побувати і на знімальному майданчику, і
в студії, і за лаштунками. «Журналістика навиворіт» на цей раз вдалася: робили
політичні прогнози, торкалися важливих суспільних, медійних і навіть питань
особистого життя. Тому сердечно дякуємо Андрію Куликову і чекаємо на нові тренінги для
студентів відділення журналістики УжНУ.

 Наталія Каралкіна, студентка відділення журналістики УжНУ