Коли я вирішила вступити до університету в іншому місті, хвилювання та очікування переповнювали мене. Я знала, що це буде новий етап мого життя, але не могла уявити, що саме гуртожиток стане його центром. Спершу я хвилювалася про адаптацію: нове місто, незнайомі люди, інший ритм життя. Та з першого дня в гуртожитку зрозуміла, що всі зміни – на краще завдяки новим знайомствам і підтримці тих, хто опинився в таких же умовах.
Пригадую, як розпаковувала свої речі в маленькій кімнаті, ділила простір із сусідкою, котру бачила вперше. Було складно пристосуватися до незвичних умов: спільна кухня, черги до ванної кімнати та, звісно, постійний шум навколо. Але ці незручності швидко відійшли на другий план, коли я ближче познайомилася з сусідами.
Життя в гуртожитку буквально змусило мене спілкуватися з людьми. Коли сусіди завжди біля тебе, ви ділите спільний простір і знаходитеся за крок один від одного, знайомства стають природними й невимушеними. Одного разу я зайшла на кухню, щоб приготувати обід, і випадково побачила, як одна з сусідок готує щось дуже смачне. Почала питати, що це таке, і в результаті ми розговорилися про наше місто, улюблені страви, дитинство. Виявилося, маємо схожі захоплення, хоч приїхали з різних куточків країни. Завдяки таким випадковим знайомствам гуртожиток почав здаватися мені не просто місцем для проживання, а справжньою маленькою спільнотою.
Особливо запам’ятовуються вечори. Після навчання ми часто збираємося в коридорі чи на кухні: хтось пропонує подивитися фільм, інші приносять чай і смаколики, і ми просто розмовляємо або сміємося разом. Іноді хтось ділиться своїм «студентським болем» — курсовими, дедлайнами чи навіть романтичними історіями, які трапляються саме в гуртожитку. Такі вечори наповнюють мене відчуттям підтримки, і навіть коли багато шуму й метушні навколо, я відчуваю, що маю людей, з якими можу розділити свої радощі й проблеми.
Не можу не сказати про дні народження, коли свято однієї людини перетворюється на святкування для всіх. Кімната зазвичай стає місцем зустрічі, де збираються сусіди, вітають, співають пісні, інколи навіть вигадують сюрпризи. У цей момент навіть ті, хто не знайомий близько, відчувають себе частиною однієї великої сім’ї. Ці маленькі моменти нагадують, що, незважаючи на всі труднощі й недоліки гуртожитського життя, тут ми стаємо частинкою чогось більшого. Такі спільні події та вечори нагадують, що студентські роки – це не лише навчання, але й час, коли ми створюємо спогади, що залишаться з нами на все життя.
Життя в гуртожитку має свої переваги й недоліки, і я сповна відчула їх на собі. З одного боку, це чудове місце для соціалізації: щоранку та щовечора ти бачиш знайомі обличчя, у будь-який момент можеш поговорити з кимось або попросити про допомогу. Але, звісно, є і труднощі. Іноді дуже бракує простору, особливо коли в кімнаті кілька людей. Спільні кухні та ванні кімнати часом створюють незручності, зокрема, коли всі поспішають зранку на пари.
Цікавий аспект життя в гуртожитку – це нічні розмови, які, здається, ніколи не плануються, але завжди стають чимось особливим. Буває, засидишся за підручниками чи завданнями, настає пізня година, – і несподівано починаєш обговорювати з сусідами життя. Ці розмови про все на світі: від мрій і майбутнього – до курйозних історій зі школи або улюблених фільмів. Іноді такі бесіди затягуються до світанку, коли всі вже сміються до сліз чи задумано мовчать. Тоді люди розкриваються і ти відчуваєш особливий зв’язок із тими, з ким поруч проживаєш цей етап життя.
Попри всі ці моменти, я зрозуміла, що гуртожиток навчив мене цінувати дрібниці, допоміг відчути себе частиною великої родини. Коли я тільки приїхала, боялася, що буду сама в незнайомому Ужгороді. Але тепер знаю, що гуртожиток – це місце, де я знайшла не просто знайомих, а справжніх друзів. Кожен день тут – нова пригода, нова історія, яка залишиться зі мною назавжди.
Тут буденність наповнюється особливими митями, які проживаєш тільки в студентські роки. І саме ці моменти створюють атмосферу, що перетворює гуртожиток на щось значно більше, ніж просто місце проживання, – він стає справжнім домом.
Марта Гудошнікова, студентка відділення журналістики
