Україна – єдина і дружня, найвіддаленіші регіони завжди підтримували один одного, а під час війни й поготів. Західні області сьогодні надають гуманітарну допомогу тим містам і селищам, які утримують підступного ворога, приймають удари на себе... Однією з тилових областей є Закарпаття – мальовничий гірський край, що розташований на кордоні з чотирма країнами ЄС. Як не дивно, до повномасштабного вторгнення ширилося чимало стереотипів про цю область.
Наприклад, на Чернігівщині поширена думка, що закарпатці не розуміють російської мови. Чернігівці асоціюють область із горами, вином, ромами. Чимало людей вважає, що місцеві в основному розмовляють на діалекті, а зустріти людину яка спілкується словацькою чи угорською, дуже легко. Найпоширеніший міф – що кожен третій закарпатець має угорський паспорт. Щодо менталітету, молодь Чернігівщини вважає закарпатців ввічливими та добрими. Також поширена думка – що жителі Закарпаття переважно є католиками за віросповіданням.
На Сумщині поширюється не менше стереотипів про Закарпаття. Позитивні – про те, що закарпатці – добрі та ввічливі люди, які з повагою ставляться до туристів і приїжджих. Серед негативних стереотипів – що на Закарпатті відчувається сильний вплив церкви, тому місцеві засуджують людей з іншою вірою, ніж у них, або атеїстів. Через те, що Закарпаття знаходиться близько до кордонів з іншими країнами, сумчани вважають більшу частину місцевих підприємців – контрабандистами.
«Коли я їхав на Закарпаття, чув, що тут нездоровий націоналізм, який підтримує більшість населення. Але зараз розумію, що це не так. Звісно, патріоти й націоналісти тут є, але не такі, як про це розповідали мені. Поширена думка в моєму регіоні, що на Закарпатті всі розмовляють літературною українською мовою, але як виявилося, набагато частіше можна почути закарпатський діалект»,— поділився спостереженнями Микита Лісовець студент 3 курсу кафедри журналістики, що приїхав із Херсонської області.
Поспілкувавшись зі студенткою 3 курсу кафедри журналістики з Дніпропетровщини – Сніжаною Безкровною – ми дізналися, що і в її регіоні поширені стереотипи про релігійність закарпатців: «Коли я їхала на Закарпаття, то вважала, що тут всі католики і греко-католики, але з часом зрозуміла, що це не так. В Ужгороді багато українських православних церков, у яких багато прихожан, тому не варто вірити цьому стереотипу».
Отже, перш ніж довіряти стереотипам, міфам, чуткам і поширювати їх, – потрібно поспілкуватися з місцевими і приїхати хоча б раз на Закарпаття. Тут радо приймають гостей із будь-якого куточка України, надають притулок, допомагають, чим можуть. Тож сподіваємося, в багатьох людей, які рятуються від війни в цьому регіоні, більше не буде стереотипів про Закарпаття.
Катерина Ісаченко, Анастасія Стегайло, студентки 1 курсу кафедри журналістики
