24 лютого 2022 року, 5.30. Спалах, незрозумілість, розгубленість, страх…Ми ніколи не забудемо той день. Кожний українець має власну історію, пов’язану з цим днем. Я поспілкувалася з трьома вимушено переміщеними українками, які приїхали до Ужгорода з Миколаєва, Дніпра й Лимана, аби захистити себе і своїх рідних від пекла війни, яке, на жаль, торкнулося їхніх міст.

«Ущипніть мене! Я не вірю, що не сплю!»

Переселенка Тетяна Марченко приїхала на Закарпаття з Миколаєва 20 квітня 2022 року. Жінка так розповідає про переїзд та налагодження життя в Ужгороді: «Перед приїздом нас уже чекали, підготували безкоштовну квартиру. Тому спочатку труднощів не виникало. Але все ж ми були налякані, адже не знали, чого очікувати від незнайомого міста. Однак Ужгород став коханням із першого погляду. Коли ми їхали повз Карпати, я вже була в передчутті казки. І коли прибули до міста, було відчуття, що потрапили в неї. Такі краєвиди! Гори, старовинні замки, чудові люди… Ущипніть мене! Я не вірю, що не сплю, – казала тоді своїм рідним».

Тетяна наразі не планує повертатися додому, адже Ужгород її зачарував, а також у рідному Миколаєві не дуже безпечно: «Миколаїв дуже відрізняється від Ужгорода. Він більший за територією, провінційний і знаходиться в степу. У цих містах дуже різна атмосфера».

«Усе життя, яке ми так любили, залишилося позаду»

Альбіна Шимановська – переселенка з Лимана, що на Донеччині. З сім'єю приїхала в Ужгород 8 березня 2022 року. З того часу минуло небагато часу, але через події, які пережили за ці півтора року, здається, що пройшло маленьке життя. Жінка з родиною випадково потрапила до Ужгорода, раніше тут не бувала. У перший день після приїзду в неї виникли проблеми з пошуком житла. Здавалося, що вся країна перемістилася на захід. На щастя, її сім’ю прийняла інша сім’я, утім лише на місяць. В будинку загалом жило 19 осіб, і зі слів переселенки, це було також своєрідним випробуванням.

«Через місяць нам вдалося орендувати окрему квартиру, але наступним випробуванням стала велика оплата за житло. Знайти роботу на той час також виявилося неможливим, в нас не було знайомих у місті, вся наша родина на той час була дуже пригнічена. Усе життя, яке ми так любили, залишилося позаду. Однак в Ужгороді нам дуже подобається. Пам'ятаю свої емоції, коли проїхавши всю країну від сходу до заходу, ми заїхали в центр міста і вийшли на липову алею. Атмосфера спокою, немов теплий плед, огорнула мене. Це місце біля річки і зараз допомагає відновитися», – поділилася Альбіна.

Її сім'я вирішила залишитися в Ужгороді, адже тут вони зустріли багато доброзичливих людей, а також знайшли нових друзів, роботу. «Нам тут затишно і комфортно. І Лиман, і Ужгород – добре озеленені міста, це мене дуже приваблює. Навколо Лимана – хвойні ліси та голубі озера, навколо Ужгорода – величні гори та гірські річки. А найголовніше, у кожному місті живуть українці, які кожен день ціною свого життя доводять свою любов до своєї країни!» – вважає Альбіна.

«Тебе не спитали, а примусили робити те, що не хочеш…»

Юлія Помінчук – переселенка з Дніпра. З сім'єю в Ужгороді з 27 лютого 2022 року: «Найперша проблема, з якою ми стикнулися на початку повномасштабної війни, – це раптові й неочікувані зміни в житті. Ми з сім’єю їхали тоді до майбутніх родичів. Нас дуже добре прийняли і розмістили в квартирі, але, на жаль, там не було побутової техніки, кухні, меблів. Відчували сильну тугу за домівкою. Ти не розумієш чому і за що..? Тебе не спитали, а примусили робити те, що не хочеш… Але Ужгород нам сподобався дуже і дуже! Якби не так, ми вже давно були б вдома. Незважаючи на всі потрясіння, ми одразу відчули, що Ужгород – це місто затишку, зцілення та відновлення. Нам постійно траплялися хороші люди, які залюбки допомагали. Ми вірили, що все те зло, яке отримали від ворога, Господь оберне добром. Так і сталося. Ми з чоловіком віддали нашого малого у школу, самі змогли влаштуватися на хорошу роботу. Ужгород – маленьке, затишне та красиве містечко, в якому оновлюються наші сили, які дуже вичерпувалися у великому місті».

Юлія з сім’єю також планують залишитися в Ужгороді, але від 24 лютого намагаються нічого не загадувати на майбутнє. Порівнюючи  Дніпро й Ужгород, жінка зазначає, що перше місто – велике, промислове. Там дуже багато річок. Територія дуже велика і це не завжди зручно. Ужгород кардинально відрізняється. Він маленький, історичний, спокійний, зовсім з іншою атмосферою і кліматом.

Вимушено переміщеним особам нелегко почати все спочатку. Але в незнайомому місті вони знайшли прихисток і розраду під час війни. Авжеж, не обійшлося без труднощів, утім жінки змогли налагодити життя та продовжують вірити в краще.

Ярослава Чемеренко, студентка 1 курсу спец. «Реклама та PR»