Америка… Країна, що має репутацію однієї з найдемократичніших та найвпливовіших держав світу, альма-матер відомих на увесь світ голлівудського кіно, фаст-фуду та шалених американських гірок. «Рай» за океаном, яким марило не одне покоління мрійників, котрі прагнули змінити життя на краще, реалізувати амбіції, знайти своє щастя.
«Заокеанські» мрії і досі штовхають людей, переважно молодих, на переїзд до США. Та і не тільки мрії. Тут можна багато говорити і про політичну ситуацію у нашій країні, і про соціальні чинники, і про перспективність (чи швидше безперспективність (?)) влаштування на роботу і т.п. Але факт залишається фактом: щороку збільшується кількість емігрантів, які під тиском обставин чи за власним бажанням виїжджають за кордон. Не винятком є і Закарпаття. Не винятком є і студенти тутешніх вузів.
Цього року за програмою «Work & Travel» до США поїхали троє моїх близьких друзів. У всіх трьох були свої цілі: у когось потреба краще оволодіти мовою, у когось змінити місце проживання, а у когось просто підзаробити і побачити, яке життя «там».
Минув майже місяць, нелегкий період адаптації мав минути, і я попросила кожного з них описати в декількох реченнях свої враження, відчуття, сподівання, сказати, наскільки виправдались покладені надії.
Марія (філологічний факультет):
– Перше, що впало в очі, коли приїхала до Штатів, - це те, наскільки тут усе під контролем, особливо в аеропорті. По правді дивує ввічливість і дружелюбність американців – мені ще не траплялось зустрітись із кимось, хто б відмовив у допомозі. У своїх очікуваннях поки що абсолютно не розчарована – мені тут подобається! Не розумію, за якими критеріями оцінюють людей ті, хто називає американців «тупими». Порівняно з тим, як у «нас», тут нереальна чистота – ніхто не може дозволити собі бодай недопалок викинути. Це мене надзвичайно тішить. Ну, звісно, і дороги тут круті.
– Ще змалку мріяв поїхати в якусь іншу країну. Подивитись, як там люди живуть, на їхню культуру, поспілкуватись із ними. Тому вже на другому місяці навчання подав документи на програму студентського обміну «Work & Travel». Для участі потрібно було оплатити деякі послуги (зі сторони американських і українських офісів), що коштує немалі гроші. Але мої знайомі, родичі і всі, хто їздив, запевняли, що воно того варте (в чому я вже й сам переконався) + всі витрати можна "повернути", а точніше — заробити.
Оформлення документів, пошук роботи — все це досить тривалий процес, що коштує багато і грошей, і нервів.
Сам переліт тривав 2 доби. Причому друга доба мала не стандартні 24 години, а трошки більше — 34 [Літак летів за сонцем]. Очікування дати вильоту —> аеропорт -> політ —> пересадка —> політ —> Америка!
Перше, що впадає в очі ще з літака, — розміри міста New-York. Добре, коли хтось із компанії має якихось знайомих. Нас зустріли, провели до автобуса, побажали щасливої дороги. Три дні їхали автобусом через всю країну. Можна, звичайно, замовити квитки на літак (якщо завчасно замовляти — різниця ціни автобуса і літака - 100 доларів) — це 6 годин польоту. Але це дорожче і не так цікаво для мене. Всі говорили, що автобусом 3 дні їхати - це дуже важко. Тим більше, якщо 2 дні до цього ми летіли літаком. Не знаю, на що розраховують інші люди, на що сподіваються, а мені все сподобалось і подорож була значно легшою, ніж я собі сподівався. Погода сонячна, але не жарка. Ми потрапили якраз в погоду без дощів. 4 години прогулянки в Чикаго. Місто зовсім не таке, як я собі уявляв. Не такий вже й мурашник, як всі думають. Людей багато, місто велике, всі не знайомі, але це не мурашник. Перейти дорогу простіше, ніж іноді в Ужгороді. Місто чисте.
А! Забув: в Америці всі страшенно культурні і ввічливі.
Робота нескладна і навіть з мінімально дозволеною оплатою (7,25 долара за годину). Працюючи якісь 30 годин на тиждень, спокійно можеш дозволити собі орендувати квартирку, не відмовляти собі ні в якій їжі і взагалі нормально жити.
Був приємно здивований цінами. Не знаю, на кого орієнтують ціни в Україні, але тут - на людей. Товари першої необхідності дешевші - до 3-х доларів можна купити практично будь-що.
Перші декілька днів я жив у готелі, у якому мав працювати, з думкою, що проживання тут доведеться оплатити всією першою зарплатою. Але менеджер готелю сказав, що я там "фор фрі", що я "лакі" 
. Возив мене машиною по всьому місту, знайомив з людьми, допомагав знайти житло. Після того неодноразово запитував, чи все в нас є, чи все добре.
Загальне враження дуже класне — всі намагаються максимально допомогти. Американська поліція — це люди, які в першу чергу мають і хочуть допомагати. В будь-яких магазинах, якщо в них нема чогось, з радістю скажуть, де це може бути. Пригостити іноземця — це абсолютно нормально в Америці. Поняття "дати хабара"/"хотів взяти хабар" тут взагалі нема.
Єдине, що не сподобалось — ліки тут дуже дорогі. І гречка. Майже всі харчуються напівфабрикатами, навіть якщо готують вдома. Сала в маленькому містечку нема, і ніхто про це й не знає. Про пельмені-вареники теж .
Діана (Інститут іноземної філології):
– Тут дуже класно! Загалом все зовсім не так, як у нас: не таке життя, не такі люди, навіть повітря не таке! Моментами стає аж страшно від того, що додому зовсім не хочеться повертатись, хоча за батьками і близькими на Батьківщині сумую.
Щиро радію з того, що у кожного з трьох друзів усе гаразд, що вони задоволені і налаштовані на позитив. Послухавши (почитавши в цьому випадку) відгуки, можна подумати, що Америка і справді є країною здійснення мрій. Сперечатись тут не варто. І не через те, що це абсолютна правда. А тому, що для кожного щастя, як і правда, своє. Хтось знаходить його у власному городі біля хати, а хтось їде за океан.
Хочеться сказати лише одне: якщо Карпатські гори, численні «прикольні» діалекти, сало врешті-решт є обов’язковою складовою Вашого щастя, то Ви швидше знайдете його «тут», аніж «там».
