Сучасні ґаджети набули неабиякої популярності через свою компактність та зручність у використанні, оскільки вони поєднують функції багатьох пристроїв, зокрема, фотокамер. Прогрес досяг того етапу, коли на цифрову камеру можна робити фотографічний автопортрет для поширення у соцмережах, який дістав назву селфі. Такі знимки стали настільки популярними, що сьогодні молодь здатна піти на необмірковані вчинки заради селфі: вилізти на дах будинку, зайти за межі заборонених територій, що часто призводить до важких, а то й летальних наслідків. Деякі психологи вбачають у селфі небезпеку, називають залежність від них селфіманією.
Сучасні ґаджети набули неабиякої популярності через свою компактність та зручність у використанні, оскільки вони поєднують функції багатьох пристроїв, зокрема, фотокамер. Прогрес досяг того етапу, коли на цифрову камеру можна робити фотографічний автопортрет для поширення у соцмережах, який дістав назву селфі. Такі знимки стали настільки популярними, що сьогодні молодь здатна піти на необмірковані вчинки заради селфі: вилізти на дах будинку, зайти за межі заборонених територій, що часто призводить до важких, а то й летальних наслідків. Деякі психологи вбачають у селфі небезпеку, називають залежність від них селфіманією.
«Термін «селфіманія», мені здається, виник не для опису певної проблеми людини, яка має певні схильності до фотографування, а для періоду популярності цих знимків, коли люди розважалися завдяки різним челенджам. Наприклад, екстремальні селфі, тематичні селфі, побутові селфі, селфі-конкурси тощо. Коли людина регулярно фотографує себе, це, найімовірніше, певна психологічна проблема яка може бути наслідком незадоволення власною зовнішністю; наслідком меланхолічного, інтровертного типу темпераменту, коли людина прагне бути такою, як і інші; або, навпаки, – селфі може бути способом привернення уваги чи бажанням виділитися, або певними прихованими мотивами», – розповідає магістрант кафедри психології Ростислав Микулін.
Його колегиня – Мар’яна не вважає селфіманію хворобою чи психічним відхиленням, а психологічною проблемою. Селфіманія може бути спричинена інтернет-залежністю, прагненням втекти від реальності, або низькою самооцінкою. Тоді у людини виникає бажання видати омріяне за реальність, наприклад, селфі на фоні чужих автомобілів, різноманітні ефекти, які змінюють колір очей тощо. «Я думаю, що на селфі «зациклені» люди, яким не вистачає спілкування в реальному житті», – ділиться думками магістрантка кафедри психології.
Аби дізнатися, як часто студенти УжНУ, зокрема відділення журналістики, роблять селфі, я провела опитування серед 100 осіб. Як можна побачити на діаграмі, більшість знимкує себе кілька разів на тиждень, хоча відносно значна частина тих, хто взагалі уникає таких автопортретів. І всього 9 % визнають у собі певну залежність від щоденних фотографій. Дехто зі студентів переконаний, що селфі може бути одним зі способів об’єднання колективу. «Наша група робить селфі, коли збирається разом. Це виглядає гармонійно і згуртовує нас», – вважає староста 1-го курсу відділення журналістики Вікторія Кенідра.
Інші студенти також під час опитування розповідали, що роблять спільні селфі групою, з викладачами на різних заходах чи просто після занять на згадку, і нічого поганого у цьому не бачать. Яскравим прикладом масового селфі в УжНУ є спільне фото студентів та викладачів майже всіх факультетів, зроблене на святі Першого вересня, адже воно принесло масу задоволення та позитивних емоцій присутнім.
Тож селфі корисне, якщо знати міру.
Галина Совбан,
студентка відділення журналістики УжНУ
