Торік Ігор Рижак з фронту захистив дипломну роботу та здобув ступінь бакалавра за спеціальністю «Реклама та зв’язки з громадськістю”. Нещодавно воїн приїхав додому – на лікування після контузії. За першої нагоди завітав і на рідну кафедру. Тож ужнівські медійники мали можливість послухати про воєнні будні й поспілкуватися зі ще недавнім колегою по студентській парті.
Армійський шлях Ігоря почався ще 2020 року, коли він вирішив пройти військовий вишкіл. Після цього, у квітні 2021 року, поїхав до зони ООС, де служив на контракті в 128-й гірсько-штурмовій бригаді. За спеціалізацією – танкіст-навідник.
Перший день повномасштабного вторгнення Ігор зустрів у Дніпропетровській області. «Це не вкладалося в голові. Сподівалися, що то все не правда. Думали, що нас вирішили трохи полякати і все швидко припиниться. А коли усвідомили, реагували по-різному: дехто жартував, хтось, навпаки, розхвилювався, хтось пішов у себе. Та коли приїхали на позиції – були рішуче налаштовані оборонятися, щоб не дати російським танкам проїхати далі на українську територію», – розповідає воїн про перші дні широкомасштабної агресії.
25 лютого 128-му гірсько-штурмову бригаду відправили на позиції, хоч у боях участі вони ще не брали. Перша серйозна сутичка з ворогом сталася 5 березня, коли в Запорізькій області зіткнулися з танковою колоною ворога. Тоді Ігор зруйнував для себе міф про те, що в бою танк живе 5–7 хвилин. Каже, якщо правильно керувати, час збільшується до 10–12… У цій битві хлопець втратив свою першу машину. Таких втрат було ще дві: у вересні – в Херсонській області, та в грудні – під Бахмутом. А скільки знищив ворожих танків – не рахував: було їх стільки, що не запам’ятаєш.
Хлопець багато розповідав про техніку, снаряди, системи захисту. «Ми працювали на Т-72. Це радянські танки. Були й польські та чеські, які нам надавали союзники, хоч вони теж радянського виробництва. Випало їздити й на трофейному Т-80. Не воював, а лише перевозив його в інше місце», – каже Ігор.
Випускник відділення журналістики брав участь у боях за Херсонську область, визволяв Миколаївську, відтак його підрозділ перекинули на Донецький напрямок. Зокрема, хлопець став учасником боїв за Бахмут, де й зазнав контузії. «Спочатку все стало білим. Я такого яскравого чистого білого кольору не бачив ніде й ніколи. Потім стало потроху жовтіти й розвиднятися. У нас влучив «Ланцет» – це дрон-камікадзе типу «Шахеда». Ніхто з екіпажу не загинув. Була команда «Покинути машину!», за якою всі вилізли, але важко було втриматися на ногах і знайти своїх побратимів. Спустилися до села, зв’язалися з керівництвом, і нас евакуювали», – розповідає воїн.
Екіпаж відвезли до госпіталя в Краматорську. Медичну допомогу довелося чекати в черзі цілих 7 годин. Поранених військових багато, постійно підвозять нових, а перевагу, зрозуміло, надають тим, у кого невідкладні випадки. Після обстеження Ігоря евакуювали до Дніпра, а вже звідти повернувся додому.
Ігор каже, що справи на фронті в української сторони йдуть непогано, хоч до перемоги ще далеко. Тож закликає допомагати армії й долучатися до зборів.
Наприкінці зустрічі завідувач кафедри журналістики Євген Соломін приніс прапор України й попросив Ігоря залишити на ньому підпис на згадку. Воїн довго думав, що написати… Врешті вивів на полотні: «Миру!!! Від 128 бригади для УжНУ. Дятлик».
