Ритмічний речитатив під важкі біти, або реп, – це жанр музики, який все більше вабить українських слухачів, а наші виконавці з’являються у світових чартах. Кілька років тому закарпатка Вероніка Полянко також почала працювати в цьому жанрі під творчим псевдонімом Nia Barbia і вже змогла підкорити частину української аудиторії, знайти своїх шанувальників.

– Вероніко, розкажи трохи про себе: де народилася, скільки тобі років, чому обрала реп?

– Я родом з Іршави – невеликого містечка на Закарпатті. Мені 23. Всі, хто знайомий зі мною, завжди асоціювали мене з репом, хіп-хопом. У мене важкий характер, хоча думаю, що це перевага для репу. Я виросла на реп-музиці. Не знаю що ще можна додати, просто люблю музику.

– Розкажи де навчалась чи працювала.

– Я  приїхала до Ужгорода, щоб працювати і розвиватися в музиці, але на той час не знала, що все відбувається не так, як у фільмах, та я не одразу знайду людей, які скажуть: «Ей, йоу, ґоу читати реп!». Приїхала вступати на хореографа після 9 класу, бо в мене це дуже добре виходило, незважаючи на те, що була самоучкою. Але тоді мала гроші лише в один бік, які позичила від подруги, і, до речі, приїхала в Ужгород у кросівках, які вона мені подарувала, бо думала, що з нею більше не побачуся. Це сентиментальні спогади, я люблю робити зі свого життя своєрідний фільм.

В Ужгороді потрібно було наперед оплатити пів року проживання в гуртожитку, і я розуміла, що доведеться поєднувати навчання з роботою. Я подивилася графік пар, побачила, скільки часу треба проводити в танцкласі, і зрозуміла, що це буде досить складно. Коротко кажучи, моя подруга тоді вже навчалася на кухаря і вона переконала мене обрати цю спецальність, мовляв, вчитися досить легко, непогана стипендія, тож я послухалася її поради. Навчання тривало три місяці, а потім починалася практика, але я і ті місяці не вчилася, відразу пішла працювати, тому, можна сказати, не вчилася взагалі. Ось так.

– Коли ти зрозуміла, що хочеш займатисья музикою?

– Я відчувала це з дитинства, бо мій старший брат, який цілком занурений у реп-музику, щовечора читав мені свої треки, я захоплювалася цим, хотіла бути, як він. Але все почалося з брейк-денсу, я дивилася на нього, як на легенду, і також вирішила почати з танців, а потім вже перейти до репу. Проте моє оточення не приймало той факт, що дівчина може читати реп, до того ж, брат завжди казав: реп читаю я, а ти танцюєш. І коли ввечері ми вдвох сідали на кухні, він начитував реп, певно, через це мені запам’яталося, що реп – це щось серйозне... Я дуже сумую за тим часом, згадую з ностальгією, сльози на очі навертаються.

– Сьогодні все по-іншому, в країні війна… Як вона вплинула на тебе? Чи складно було продовжувати свою творчість і розвиватися?

– Було дуже складно, і я здивована, що деякі люди одразу після вторгнення починали писати музику: я не могла зібратися з силами. Перший мій трек з того часу – «Джекпот», який написала ще до війни, але це був російськомовний трек. Переклала його українською, бо на створення нового в мене не було ні сил, ні бажання.

– Хто допомагає тобі складати тексти? Чи працюєш сама?

– Сама працюю, ніхто не допомагає. І не допомагав, до речі, ні разу.

– Чи мала пропозиції виступити на великій публіці і чи пропонували тобі за це гонорар?

– Всі мої виступи сьогодні, а їх було всього три, були безкоштовними, оскільки більшість – це збори для ЗСУ. Я спостерігаю за українським музичним ринком і думаю, що в мене непогано виходить, незважаючи на те, що маю небагато треків.

– Відчуваєш популярність, тебе впізнають на вулицях?

– Коли приїхала з Польщі в Україну, нікого не попереджала, бо хотіла зробити сюрприз своїм друзям, підтримати їх на виступі. Йшла проспектом Свободи в Ужгороді, і раптом біля кафе підіймається хлопець і кричить: «О, ти Nia Barbia?!». Це було дуже приємно і неочікувано.

– Чи маєш кумирів?

– Як я вже казала, на реп «підсадив» мене брат, але я часто приходила до свого двоюрідного брата, бо на той час у мене не було доступу до інтернету, тому якось побачила в мережі Нікі Мінаж. Вона мені сподобалась саме тим, що жіночна і гарно співає реп. Подобається також Ліл Кім, але вона поводиться трохи як чоловік, тому Нікі більше до душі.

– Про що твій новий трек? Я слухала його в інстаграмі.

– Він вийшов у мій день народження, 19 листопада. Це просто клубний трек, досить комерційний, бо останнім часом я від себе багато хочу. Маю бути впевнена, що цей саунд звучатиме так, ніби над ним працювало багато людей, а не я одна.

– Чи готова до сольного концерту в Україні або принаймні на Закарпатті, адже тут є достатня кількість твоїх шанувальників?

– На Закарпатті дуже б хотіла, а ось про Україну ще не думала, бо треба більше матеріалу. Тепер пишу альбом, планую випустити його після Нового року. Тоді можна буде подумати і про концерт.

Вікторія Шкритюк, студентка 1 курсу відділення журналістики, заоч. ф. н.