Незважаючи на те, що Ужгород знаходиться в глибокому тилу, студенти та викладачі Ужгородського національного університету з перших днів ледь не цілодобово включилися у боротьбу проти російських окупантів. Юрій Бідзіля, доктор наук із соціальних комунікацій, професор, декан філологічного факультету УжНУ розповів, як майбутні медійники кафедри журналістики університету чинять інформаційно-гуманітарний опір Росії і що змінилося в їхньому навчанні після 24 лютого. 

— Юрію Михайловичу, розкажіть, чи зупинялося навчання на кафедрі журналістики УжНУ з початку повномасштабної війни?

— Наказом ректора навчання у нас було призупинено на два тижні. Викладачі пішли у відпустку — хто в оплачувану, хто за свій рахунок. Студентам оголосили канікули. Але цей час був відведений для того, щоб ми встановили зв’язок із ними, особливо з тими, хто знаходиться поза межами Ужгорода, та дізналися, яка у них ситуація, чи всі в безпеці, хто мобілізований, хто пішов служити в ЗСУ добровольцем тощо. 

У вас на кафедрі є студенти зі Сходу та Півдня?

— Так, наприклад, є студентка з Енергодара, яка лишалася на окупованій території. Вона періодично виходила на зв’язок, коли була така змога. Зараз вона евакуювалася та перебуває в Ужгороді. Також є студенти, які не в зоні бойових дій, але на лінії розмежування. У них є проблеми зі зв’язком, але навіть за таких умов вони долучаються приблизно до половини лекцій та виконали практично всі види робіт, які було потрібно за планом. Вони вже написали модульні контрольні роботи, отримали відповідний рейтинг і закінчать рік так само, як і всі інші.

Багато хто переїхав до Ужгорода в наші гуртожитки. В цьому плані ми спрацювали дуже оперативно — і це заслуга не тільки викладачів, а й самих студентів. Деякі з них виявилися такі зібрані, що навіть заспокоювали викладачів.

— Як студенти сприйняли новину про те, що відновлюється навчання? Чи був спротив? Чи були вони морально готові вчитися?

— Спротиву ніякого не було, тим більше, що ми не відпочивали, усі два тижні канікул ми разом зі студентам активно включилися у волонтерський рух. Наші студенти та викладачі одразу почали плести маскувальні сітки, збирати гуманітарну допомогу, яка їхала на Схід. Бувало, що вдень плетемо сітки, а вночі йдемо з хлопцями-студентами розвантажувати і завантажувати вагони з гуманітаркою.

А ще ми привозили їжу тим, хто чекав у чергах на кордоні. Їм елементарно треба було купити хліба та приготувати простий гарячий обід, бо на той момент було холодно. Студенти словацького і чеського відділень університету долучилися як перекладачі. Чеське посольство звернулося до нас, щоб ми надали людей, які володіють чеською мовою, щоб допомогти переселенцям із перекладом, і ми відрядили туди семеро наших студентів. На угорському кордоні так само стояли наші студенти, які перекладають з української на угорську і навпаки.

А ще ми активно розселяли людей в університетські гуртожитки, люди були розміщені навіть у нашому спортивному залі «Буревісник». Ми зустрічали переселенців на вокзалі, привозили у волонтерський центр, знаходили їм житло та шукали одяг, харчові набори.

— Знаю, що ви ще долучилися до інформаційної війни…

—Так, ми створили Закарпатський інформаційний батальйон, щоб розвінчувати російські фейки в мережі. Студентам легше контактувати з молодими людьми з Росії, вони намагалися їм показати, що насправді у нас відбувається, і довести, що їхні медіа брешуть. 

Також під час цих двотижневих канікул ми активно співпрацювали з Комісією з журналістської етики (КЖЕ) та провели з ними кілька вебінарів. Зокрема на тему «Журналістські стандарти і проблема інтолерантності в поліетнічному медіасередовищі під час війни». Бо Ужгород має 4 кордони з країнами ЄС, і у них різне ставлення громадян до війни в Україні. 

Паралельно в цей період ми завершили відкриття нової освітньої програми — «Міжнародна журналістика». А на нашому факультеті філології закрили освітню програму «Російська мова та література» і натомість відкрили програму за спеціальністю «Польська мова і література». Думаю, це буде актуально з огляду на те, як Польща нам допомагає.

— Програма «Міжнародна журналістика» запуститься з вересня?

— Так, набір буде здійснюватися на наступний навчальний рік. Ця ідея була у нас давно, але наразі вона тим більше на часі. Особливість буде в тому, що першою мовою стане англійська або німецька. Другою — чеська, словацька, румунська або угорська. На цій програмі передбачена величезна кількість годин для іноземних мов, щоб студенти опанували їх на рівні native speaker. Це сприятиме інтеграції нашого інформаційного простору в європейський. Завдяки таким програмам зображення подій в Україні у європейському інформаційному просторі може стати об’єктивним. Адже Росія вкладає величезні ресурси в свою пропаганду в Європі та формування негативної думки про Україну, ми повинні готувати якісні кадри, щоб їй протидіяти.

Ми скооперувалися з факультетом міжнародних відносин, тому, окрім іншого, на програмі будуть викладати основи дипломатії, основи міжнародної політики тощо. Журналіст-міжнародник повинен знати різні тонкощі, особливості побуту, менталітету певної країни, щоб відчувати себе повноцінним спеціалістом в цій галузі.

— Ви згадали про Закарпатський інформаційний батальйон, розкажіть про це докладніше, будь ласка.

— Якось ми мали дискусію зі студентами про те, що Україна дещо прогавила в інформаційній безпеці. Держава мала би діяти активніше в інформаційному плані, щоб протидіяти російській пропаганді. Наприклад, мало просто розвінчувати фейки. Потрібно давати більш широкий контекст — показувати, як, хто і чому використовує таку інформацію та з якою метою вони це роблять.

Тож цей «інформаційний батальйон» ми створили зі студентами для інформаційного спротиву окупантами. Проконсультувалися з кіберполіцією та іншими силовими структурами, яку інформацію варто доносити, і як зробити це правильно. Зокрема коли розкрилися злочини російської армії в Бучі, Ірпені та Бородянці — активно поширювали цю інформацію через різні канали.

Також є загальноукраїнське інформаційне військо, до якого долучені наші студенти — не тільки зі спеціальностей «Журналістика», «Реклама» і «Зв’язки з громадськістю»,  а й з інших факультетів. У перші тижні це була фактично цілодобова робота — ми день і ніч працювали на інформаційному фронті, волонтерили, а потім ще й паралельно проводили навчання. В цей момент межа між студентами і викладачами ніби розмилася, ми сприймали одне одного як патріотично налаштованих громадян України, і все робили згуртовано. Ми й раніше будували зі студентами теплі стосунки, а в екстраординарній ситуації ще більше зблизилися.

Насправді студенти вразили мене тим, наскільки вони були зібраними та конструктивними.

— На сторінці в Фейсбуці вашої кафедри я читала про те, що студенти створили документальний фільм про війну. Розкажіть про це.

— Ідею створити такий фільм подав завідувач кафедри журналістики Євген Соломін, а студенти її радо підхопили. Так, він називається «КОД 4.5.0.». Ідея в тому, щоб показати, як сприймають та осмислюють війну молоді люди — як розуміють її причини, і що, на їх погляд, потрібно зробити для перемоги. З 24 лютого студенти почали збирати фото та відеоматеріали про війну, які були доступні в мережі, а щось знімали самостійно. Зараз є вже дві серії, але робота продовжується. Поки що це фільм з титрами і підписами, але ми плануємо зробити повноцінну озвучку. 

— Розкажіть, як загалом війна та нестабільний психологічний стан студентів і викладачів вплинула на якість освіти?

Ми з 2014 року ведемо курси про гібридну та інформаційну війну. На них ми говорили про те, що повномасштабна війна може початися. Це якоюсь мірою морально підготувало студентів до нинішніх подій. Хоча звісно, ніхто повною мірою не був до цього готовий.

Втім за два тижні канікул ми встигли оговтатись та зібратися. Можливо, допомогло якраз спільне волонтерство. А ще у нас в університеті добре працює соціально-психологічна служба. Вже після першого тижня студенти почали мене питати — може б ми вже почали навчання в онлайні? Хоча багато з них хотіли вчитися в офлайні, але в умовах повітряних тривог це складно. 

Зараз навчальний процес фактично такий самий, як у довоєнні часи, під час пандемії. Заняття проходять через Google meet. Якщо хтось не може долучитися онлайн, ми з ними тримаємо зв’язок через соцмережі, Вайбер, Zoom, надаємо їм навчально-методичну допомогу — методички, конспекти тощо. Для створення навчальних телевізійних або радіосюжетів збираємося наживо. 

Тобто окрім повітряних тривог, під час яких ми припиняємо лекції, фактично навчання повернулося до того формату, у якому воно було до 24 лютого. 

— Чи долучалися до ваших лекцій студенти з інших університетів?

— Так, в університеті було оголошено про внутрішню академічну мобільність. Таким чином студенти з інших університетів мали змогу зголоситися, що вони хочуть долучитися до певних курсів в нашому університеті. Ми їм надавали таку можливість, надсилали наш навчальний план та перелік дисциплін і вони мали змогу обрати собі дисципліни, які вони хочуть слухати.

Ми мали такий досвід і раніше, бо на початку минулого семестру у нас був обмін з Донецьким національним університетом імені Стуса, який знаходиться в евакуації у Вінниці. У нас навчалося кілька їхніх студентів зі спеціальності «Журналістика» та «Реклама і зв’язки з громадськістю». І так само наші студенти навчалися у Вінниці.

Цей досвід нам зараз дуже допоміг у долученні студентів з інших навчальних закладів. Ми виставимо їм рейтинг і таким чином вони не втратять академічний час, бо це їм зарахують в їхніх закладах.

— Чи очікуєте ви, що вступна кампанія в цьому році буде складнішою, ніж зазвичай?

— Вступна кампанія змінена у зв’язку з розпорядженням міністерства про проведення так званого мультитесту. В іншому ми максимально спростили процес вступу. Зрештою, ми знаходимося в глибокому тилу, тому думаю, що особливих змін не буде.

Тетяна Гонченко,  Академія викладачів журналістики