Сумні погляди – перше що помічаєш, дивлячись на безпритульних тварин. Всередині – відчуття холоду і тривоги за маленьке створіння, яке ще вчора проживало в хороших умовах, мало господарів…, чи навпаки – народилося безпритульним і не знає, як це, коли люблять та цінують просто за те, що ти є.

Брудне від пилу хутро, шрами на тілі, пошкоджений хвіст і вухо –пробуджують в уяві жахливі картини того, що довелося пережити тварині.

Фотографувати їх складно: вони бояться, ніби ти хочеш завдати фізичної шкоди. Одразу спадає на думку, що тварині вже завдавали болю, тому має відчуття, ніби люди можуть вчинити так само. І невідомо, чи з дитинства живе з таким страхом, чи віднедавна. Тому чотирилапі лякаються наближення людей, об’єктиву фотокамери та звуку завершеного кадру.

Типові місця проживання безпритульних тварин – це території гаражів, маленьких мікрорайонів, сміттєзвалищ. У центрі міста, де великий натовп людей, зустріти чотирилапих можна рідше.

Мешканці вулиць і притулків не можуть розповісти про свої почуття і досвід, що ускладнює ситуацію, коли їм потрібна допомога людини. Тварина не здатна сказати про те, що не їла кілька днів, що її били без причини, що стала непотрібною господарям чи вони загинули від рашистської ракети, або ж просто покинули в квартирі, коли переїжджали до безпечного місця.

Чи заслуговують вони на таку долю? – Однозначно ні! Чи доводиться з цим жити й далі? – На жаль, так. Як довго ми будемо ігнорувати їх? – Залежить тільки від нас...

Антоніна Зеленецька