Надзвичайна розмова з нашою випускницею й колегою, котра нині проживає в США

Ми давно не бачилися. Той випадок, коли можеш не зустрічатися роками, але відчуваєш свою людину. Колись із захопленням зачитувалася її дуже щирими інтерв’ю із серії «Ранкова кава з…». Сьогодні так само уважно вбираєш емоції та факти з авторського блогу про власне життя в США у фейсбуці. І це, повірте, вражаючі щоденні спостереження професійної талановитої журналістки, яка живе в серці Ганни й бачить цікаве в буденному. Знайомтеся: Ганна Твердохліб. Наша Ганнуся. Ми розговорилися в онлайні. Подаю лише фрагмент того, що можна відкривати в цій глибокій мегакрутій співрозмовниці.

Кілька слів про Ганнусю. Випускниця спеціальності «Журналістика», викладачка кафедри журналістики УжНУ, координаторка Ужгородського пресклубу, головна редакторка сайту «Zaholovok.com.ua», працювала в пресслужбі УжНУ. Сьогодні Ганна живе, навчається й працює в США, час від часу подає матеріали в пресу, активно співпрацює з українською діаспорою.

— Ганнусю, як так сталося, що Ви виїхали з України?

 — Спочатку вирушила до Чехії, де працювала з відео в міжнародній компанії. Мені дуже хотілося спробувати, як це виглядає — працювати в іноземному колективі, жити в Празі, яка мені завжди дуже подобалася. Хотілося просто більше відчути, пізнати нове. Потім з’явилася нагода поїхати до США, і я вирішила спробувати й це. Щоб опанувати англійську, дати своїй дитині досвід навчання в іноземній школі, а також щоб здобути нову освіту. Мене цікавить медицина, ще більше — сфера природних пологів і грудного вигодовування, тому вирішила вчити цю справу, поки я в США. Журналістика не минає безслідно, тому зараз моя віддушина — невеликі публікації у своєму фейсбуці. Але мене дуже драйвить і нова професія, навчання в коледжі, можливість спостерігати незвичний стиль життя чергової країни.

— Чи можете сказати, що журналістика — це назавжди?

— Журналістика — дуже «круто» і на декілька років (у мене — на 15) затягує з головою. Навчання було найкращим із можливих; жодного разу не пошкодувала, бо ніколи не ставало нудно. Завжди багато поїздок, тренінгів, найцікавіші люди довкола, життя вирує, як не вирує в жодній іншій спеціальності, мабуть. Але потім, через 15 років стажу (а нинішні теорії розвитку світу кажуть, що професію будемо міняти й частіше в майбутньому) з’явилася потреба або зануритися в якусь сферу професійніше, ніж журналіст-новинар, або взагалі змінювати чи то сферу, чи то посаду. Кар’єрне зростання як таке мене ніколи не цікавило, я більше схиляюся до нової професії й потім, можливо, до поєднання її із журналістським заняттям. Точно знаю, що досвід і навички, які здобуваєш у медіасфері, ніколи не зайві. Якби хтось пропонував змінити мій вибір при вступі до університету в далекому 2001-ому — ніколи не погодилася б. Це освіта, яку варто мати. Незабутня й життєва пригода. Її було б шкода не прожити.

— З огляду на те, що доля Вас закинула в далекі краї, хочу спитати: чи справді світ став «глобальним селом», як заповідав Маршалл Маклуен?

— Коли вперше почула цю фразу, світ уже був справді тим глобальним селом. Як кроманьйонець, котрий пам’ятає життя без Інтернету, я точно знаю, що це незворотні «до» і «після». А переїзди між країнами (США — моя 26-а, здається) принесли мені дивне відчуття: наш світ, який колись здавався таким великим, насправді — зовсім малий. Я все ще сподіваюся: це якесь оманливе відчуття. Принаймні життя нам не вистачить, щоб пожити всюди. Але побачити більшість країн світу — цілком можливо.

— Журналістика сьогодні змінилася. Онлайнмедіа поглинають традиційні, блогосфера приходить на зміну звичним публікаціям… Як думаєте, блогери переможуть журналістів у цьому русі?

— Мені очевидний факт того, що це дві дуже різні професії. Тому — ні, не переможуть. Але хто матиме більші аудиторії — окреме питання. Є безліч цікавенних блогерів у США, є офіційні сторінки президента та інших інституцій в інстаграмах, але, приїхавши сюди, я оформила передплату на дві місцеві газети. Ти розумієш, урешті, що або особисто платиш редакціям і читаєш усебічну інформацію, або авторам платить хтось інший, а ти читаєш, що замовлено висвітлити. Не живу ілюзіями: газети — цілком незалежний майданчик, але, передплачуючи, наприклад, «Нью-Йорк Таймс», маю доступ до різних поглядів. То найцінніше. І саме за це (а ще — за правду, в ідеалі) ми всі цінуємо журналістику й журналістів.

— Цікаві теми для медіа в США — вони які?

— Та сама тенденція, що всюди — популярним є вражаюче, «клікбейтне», останнім часом — тривожне. Воднораз мені дуже подобається набір тем у газетах — кожну другу-третю публікацію хочеться «репостнути». Щодня — цікаві теми, цікаве висвітлення. Мені не дуже подобається (але це тільки моє враження!) засилля репортажних фактів — статті про аномальну спеку, де хтось обов’язково «витирає піт із чола», а в статті про вакцинацію дітей — якесь маля на ім’я Джек «гірко плаче в куточку для ін’єкцій». Я більше люблю конкретні факти та цитати експертів. Але, очевидно, американського читача розважає більше емоційний стиль матеріалів, подробиці із життя інших людей.

— Що найбільше шокує українку в США?

— Я потрапила сюди в дуже дражливий час, у розпал пандемії. Мене вразило, наскільки люди тут схильні чітко й злагоджено виконувати правила. Здивувала жорстка дисципліна в школах. Чомусь думала, що це вільнолюбніша країна. Я взагалі мало знала про США, тому багато шокувало. Мені дуже подобається навчання тут. Водночас, повторюся, я дуже рада: першою освітою стала журналістика, а першим університетом — УжНУ.

— Які життєві вміння, знання Вам найбільше дало навчання за спеціальністю «Журналістика»?

— По-перше, це загалом суперові 5 років. І просто окрема життєва віха. Я знаю, що будь-деінде такого інтенсивного життя не було б. Відділення журналістики — найкраще, що може статися зі студентами, котрі люблять пригоди, емоції, враження. Професія подарувала мені неймовірний досвід, людей, а це — найбільший скарб — знайомства, інформація, багато відчинених дверей (і ще більше запитань та водночас наснага шукати на них відповіді). В УжНУ мені пощастило з викладачами та з нашими гостями, які регулярно приїжджали на відділення. Хочу подякувати кафедрі журналістики за все те, що зробило мене не тільки журналісткою, а й людиною зі справді цікавим життям. Як американці полюбляють казати — enjoy your life! Це має великий сенс для мене, бо життя варто не проживати, а жити з насолодою від процесу.

Олеся БАРЧАН, доцентка кафедри журналістики

(Матеріал опубліковано в газеті "Погляд", №1 (254) від 26.01.2022 р.)