«Гра в кальмара» – дорама, яка одразу після прем’єри здобула колосальну фан-базу та очолила рейтинги у більш ніж 90 країнах світу! Чим зумовлений такий ажіотаж – спробуємо відповісти в цьому відгуку.
Насамперед це пояснюється тематикою серіалу. Людські проблеми в ньому показують побіжно, тому що в центрі уваги сама гра та смерть персонажів у процесі її проходження. Натомість філософський підтекст – рівні права для кожного учасника цієї гри – стає зрозумілим лише після обмірковування ситуації, в яку потрапили герої.
Чому ж серіал став популярним?
Це питання турбувало не одного кінокритика, адже, здавалося б, нічого нового – черговий серіал про гру на виживання. До нього було знято багато схожих кінострічок: «Голодні ігри», «Той, хто біжить по лезу» та ін. Однак південнокорейський кінорежисер і сценарист серіалу Хван Дон Хек в інтерв’ю розповів, що хотів створити алегорію на сучасне суспільство. Через головних героїв він показує актуальні проблеми не лише в Кореї, а в усьому світі.
Одна з таких – нерівність. У багатьох країнах досі існує значне класове розшарування. Думати про рівність між людьми – наче намагатися розібратися в парадоксах, спричинених подорожами в часі. Якщо багато думати, можна заплутатися. Однак коли певна ситуація наштовхує нас на роздуми, то це означає, що вона відгукується в нашому серці.
Рівність у південній Кореї – це проблема, з якою борються не один рік, але, на жаль, там досі панує ієрархія. Схожа тематика висвітлена в іншій відомій кінострічці – «Паразити». Цей фільм теж здобув популярність і багато нагород. З цього можна зробити висновок, що така проблема в сучасному світі привертає увагу глядачів.
На перший погляд, усе просто: під час гри в кальмара намагаються зробити для всіх 456 людей рівні умови та зрівняти їх у правах. Але тут помічаємо основний парадокс рівності: вона неможлива для всіх, адже кожен з нас індивідуальний. Хоч як би ми намагалися зрівняти суспільство, все одно знайдуться ті, хто захоче обійти систему, знайти додаткові шляхи, аби тільки виграти. Це висвітлено в серіалі через одного персонажа. Показова його дальша доля – попередження для всіх, хто хоче порушити правила. І стосується це не лише серіалу.
У кожного персонажа – свій характер, своя історія, свій кругозір і своя мотивація участі в грі. Поєднує їх одне – жага до грошей, спричинена різними життєвими перипетіями.
Напевно, через це й зростає зацікавлення до серіалу з боку аудиторії, адже мотиви персонажів зрозумілі та спричинені різними проблемами, попри те, що в кожного різний характер. Ці всі деталі допомагають глядачеві асоціюватися з героями та ментально ставити себе на їхнє місце.
Цікавим і несподіваним було те, що самі учасники могли завершити гру за своїм бажанням – просто проголосувавши за це. Зазвичай у серіалах і фільмах такого немає, а якщо і є, то подібною можливістю ніхто не користується. Такі кінострічки протікають лінійно і глядач знає, що далі люди будуть просто помирати. Але тут усе навпаки: вже в першій серії гра закінчується і це є одним із основних гачків, які чіпляють глядача, адже розумієш: тепер може статися все, абсолютно все.
Крізь призму реалізму серіал виглядає дуже гротескним. Дорослі люди зі своїми дорослими проблемами грають у дитячі ігри на виживання у місцях із яскравою сюрреалістичною стилістикою, схожими на якійсь dreamcore. Це виглядає незвично, контрастує з палітрою кольорів, у яких зображене буденне життя героїв.
Корейці взагалі дуже люблять грати на контрасті, як, наприклад, у «Паразитах», де герої з різною ієрархією розділені певною лінією з ракурсу глядача, а перетин цієї лінії, сприяв сюжетній кульмінації. У «Грі в кальмара» також багато аспектів розглядається крізь призму контрасту. Наприклад, люди, які беруть участь у грі, одягненні в зелені спортивні костюми, а наглядачі й ті, хто виконує функції робочого персоналу, – в одяг яскравого малинового кольору. Цікавим є те, що ці кольори в кольоровому колі Іттена – по різні боки, тобто є контрастними.
Продовження серіалу – це ще одна тема для дискусій. Нині точиться багато суперечок про те, що ж буде далі? Заявка на другий сезон зроблена, і, схоже, переможець попередньої гри буде намагатися в ній зруйнувати систему. Однак це лише припущення. Нам залишається чекати й будувати теорії продовження цієї вже культової кінострічки.
Сергій Микович та Максим Пушкар, студенти відділення журналістики
