Зараз, на жаль, сучасна молодь не розуміє, що життя в маленьких провінційних містечках теж може бути захоплюючим. Мало розваг, мало цікавого, мало місць, де можна відпочити, – все це відштовхує молодих людей.
На мій погляд, людина вважається сучасною тільки тоді, коли має вміння бачити цікаве всюди. Скільки ідей можна вигадати і втілити в життя навіть в маленькому місті. Ось, наприклад, нещодавно порпалася в соціальних мережах і натрапила на цікаву підбірку фотографій сучасника, який живе в одному з провінційних міст Франції. Він накладав одне на одну фотографії. Наприклад, нижня половина фотографії плоскогубці, а на верхній – голова риби. Фото, професійно оброблені в кольорах, просто вражають, їх можна розглядати годинами. А група фотографій на тему його рідного! Провінційне містечко постає перед нами, немов казкове.
Мене це так захопило, що і я вирішила пройтися нашим містом і подивитися на нього іншими, уважнішими очима. Здивували своїм суворим і водночас привітним поглядом старовини цікаво вирізьблені балкончики будинків. Суворим, тому що прикрашають вулиці міста вже досить давно; привітним – очей не відірвати, відразу піднімається настрій. Прогулюючись старовинними вуличками, я зустріла біля кафедрального собору цікаву туристку. Це була жінка похилого віку, вона була у зручному одязі і з чорним рюкзаком. Мені стало цікаво, і я підійшла до жінки. Привітавшись, почула у відповідь гарну британську вимову. Це мене не збентежило, я навіть зраділа, що в наших краях бувають такі туристи. Ми завели розмову, і я дізналася, що ця жінка подорожує майже все своє життя і не збирається зупинятися. Це ж який внутрішній запал та енергію треба мати, щоб таке хобі не переставало подобатися. У мене зразу виникло питання, чи є в неї родина, будинок, родина, і як можна поєднувати все це? У відповідь жінка з легкою посмішкою відповіла, що сім'ї, будинку, роботи в неї нема і ніколи не було. А чому? Напевно, доля жінки була непростою
На мою думку, подорожувати – нелегке заняття. Особливо це стосується людей немолодих. Для того, аби подорожувати, треба мати ще й неабияку сміливість. Чим більше я розмовляла з жінкою, тим більше помічала в ній цю рису. Бо ж нічого не дається легко й просто. Ця жінка не боїться гуляти вечірніми вулицями в незнайомому місті, вона не побоялася підтримати зі мною розмову. Я зрозуміла, що вона сильна духом людина. Вона повинна такою бути, адже це плата за те, що може бачити всю красу світу. Вона не має родини, але має улюблене заняття, вона має весь світ! Гадаю, в неї можна повчитись, як знаходити радість і почуватися щасливим, коли ти в чомусь обділений.
; Ми попрощалися, і кожна пішла своєю дорогою. Я задумалася над тим, як живуть наші пенсіонери. Маючи мізерну пенсію, вони не можуть собі дозволити відпочити за межами міста. Багато хто з них просто доживає, не чекаючи від життя нічого цікавого чи радісного. Вони сидять удома тому, що їм так комфортно. Шукають для себе виправдання, але все одно це свідчить, що їм так добре. Треба шукати сенс у житті. Наші пенсіонери опускають руки, а іноземні – шукають можливість. Треба використати своє право на життя тепер, бо хто подарує другий шанс, якщо ви не використали перший?..
