Літо 2012-го — моє ідеальне літо. Три місяці життя! Не існування, не суцільного пролежування на дивані, не цілодобового «залипання» в інтернеті, а ЖИТТЯ. Справжнього. Шаленого. Активного. Три місяці відкриттів, звершень і безлічі «вперше».
Мабуть, варто почати з того, чому я про це пишу? Щоб тим, хто проґавив це літо, стало за це соромно.
Тож про все за порядком.
Цього літа я відкрила для себе молодіжну організацію, яку давно шукала — це «Фундація регіональних ініціатив». Більшість найяскравіших спогадів пов’язано саме з цією організацією. Завдяки «ФРІ» я відкрила нові міста: Івано-Франківськ (їздила на мистецький проект «G-5»), Севастополь (табір «Молода хвиля»), Сімферополь, Київ (ФРІ-хата), Рівне («тунель кохання» у с.Клевань), Луцьк (фестиваль «Бандерштат») та інші; нових людей, яких можу назвати друзями; нове розуміння людських стосунків та вирішення конфліктів; нові підходи до організації дозвілля; нові стимулюючі фактори займатися улюбленими справами — журналістикою та громадською діяльністю. Я відкрила для себе «ФРІ», «ФРІ» відкрила для мене активну молодь України і надію на те, що наше суспільство ще не втрачене.
Я відкрила для себе гурт «Один в каноє», який став одним із улюблених. А також зрозуміла, що музика у моєму житті займає величезне місце.
Початок літа запам’ятався першим стрибком з парашутом. Давня мрія здійснилася цього літа! Не знаю, чи варто казати, що це щось неймовірне! Адреналін, емоції, відчуття свободи — усе це незабутні враження. Мені дуже сподобалося і я планую стрибати й далі, а також спробувати банджі-джампінг.
Ще одна доволі екстремальна «першість» — це вугілеходіння і взагалі святкування Івана Купала. Мені вдалося перебороти у собі страх, повірити у можливості свого тіла і пройтися по розпеченому вугіллі. Вважаю це особистим досягненням.
Цього літа я вперше побувала на Говерлі. Ще одна мрія «+». Підійматися на найвищу вершину України з великою кількість людей, які близькі тобі по духу, іти найважчим шляхом, незважаючи на холод і туман, співати на вершині гімн України та проводити акцію на підтримку української мови, спускаючись прибирати сміття, потрапити у зливу, змокнути до нитки, але бути щасливим — усе це не просто прокидає в тобі патріотичні почуття, а робить їх незворушними, незламними.
Море. Цього літа я вперше побувала на морі. Після ФРІшного табору «Лідер» (біля г.Говерла) у мене навіть не виникало сумнівів, чи їхати до табору «Молода хвиля», що проводиться у Севастополі на березі моря. Довга дорога, спека і втома — усе змила морська вода. Море викликало у мене стільки різних емоцій: і захват, і щастя, і сум, і спокій, і якусь ностальгію, і мрійливість…Так багато відчуттів. Мабуть, це звучить дивно для тих, хто щороку їздить на море, але для мене це було щось особливе, щось нове і невідоме.
Я вперше подорожувала автостопом. Справжнім і довготривалим. Мушу зізнатися, що автостоп був не надто вдалим, бо ми майже цілий день намагалися вибратися із Криму і тільки під вечір «застопили» неподалік Сімферополя «дальнобій» до Києва. Попри довгі чекання на палючому кримському сонці, я була дуже задоволена, бо засвоїла багато правил і принципів автостопу і відкрила для себе абсолютно новий вимір свободи – вільні подорожі.
Перший виїзд за кордон. Побачити Чехію для мене було чимось знаковим. Найбільша моя мрія подорожувати світом перейшла у режим «виконання». Чужа країна привабила мене своєю архітектурою, культурою, «европейністю», відкритістю, але в той же час дала зрозуміти, що Україна – це країна, яку я ніколи надовго не покину. Вже на третій день проживання в маленькому чеському містечку Гавличкув Брод я зрозуміла, що страшенно сумую за рідним домом. Але тепер можу сказати, що кордон для мене відкрито!
Цього літа я вперше була на фестивалі «Бандерштат» у Луцьку та ще й у статусі волонтера. Майже усі виступи гуртів я провела з ними на сцені, звісно, у якості фотографа, але відчуття причетності, можливості бути ближче до людей, які звучать у моєму МР-3 плеєрі, дарує незабутні враження. До того ж я поповнила свою колекцію автографів.
Головним звершенням для мене стала зміна світогляду. За це літо я багато змінила у своєму ставленні до навколишнього середовища, подій та людей. Я навчилася раціонально вирішувати проблем, самостійно приймати важливі рішення, дивитися на речі з різних боків, брати до уваги різні погляди, аналізувати і робити висновки з усього, що відбувається.
Я розширила свою «зону комфорту». Усе те, що я написала у рубриці «вперше», для мене не є типовим і буденним, але я це опанувала і тим самим зменшила кількість незнайомих для себе ситуацій.
Надзвичайно важливим і визначним для мене стала організація і реалізація проекту «Вуличний університет». На початковій стадії все здавалося легким, але коли під час реалізації почали з’являтися проблеми і форс-мажори, то я ставала перед вибором: залишити все і не витрачати на це час і здоров’я чи все-таки зібратися з силами, знайти вирішення усіх проблем і довести справу до кінця. Я рада, що змогла перебороти в собі слабкі сторони і запустити проект у життя. Зараз працюю над його вдосконаленням і знаю, що проблем буде ще чимало, але я з ними впораюся!
Це дуже коротко про моє ідеальне літо. Я виділила тільки найцікавіші моменти, а їх було так багато, про кожен можна розповідати годинами. Моє літо складається з мільйонів пазлів: людей, подій, вражень, знань, відкриттів, емоцій, зустрічей, доріг, історій, спонтанних рішень, фотографій, спогадів…
Я знаю, що наступне літо буде не гіршим, але воно буде іншим. Цього року літо було ідеальним. Сподіваюся, що ця розповідь обурила вас і ви скажете: «Ні, моє літо було кращим!», але якщо ні, то вийдіть за межі своїх буднів і подивіться трохи далі свого монітору.
