— Ніколь, як ти почала займатися танцями?

— На танці мене привела бабуся. Тоді мені було 6 років. Вийшло так, що в той час, коли всі діти ходили в підготовчу групу, я вже танцювала в парі. Після декількох тренувань зі своїм партнером почали займати на конкурсах призові місця. У 10 років на мій день народження тренер зробила подарунок. Це був новий партнер – Кирил (сміється). Із ним танцю вже восьмий рік.

— Хто ставить для вас композиції та шиє костюми?

— Змалку нам робила номери відомий тренер, президент Асоціації спортивного танцю Закарпатської області Олександра Мирославівна Мишко. Пізніше вона почала запрошувати іноземних тренерів та знаменитих танцюристів. Щодо костюмів, то спочатку для нас усіх шили на місці. Коли ми ставали більш дорослими, їздили в різні країни, там дивилися на інших учасників змагань і придумовували вже для себе костюми, які потім реалізовувалися у Львові.

— Окрім танців, ти брала участь у декількох конкурсах краси…

— Почалося все з того, що бабуся мене віддала в модельну школу. Після курсів акторської майстерності, make-up та деяких інших я поїхала на серйозний конкурс в Одесу «Міні-міс Слов’янка», де стала четвертою віце-міс. Потім, у дев’ятому класі стала «Міс школи», але вважаю, що перемогла саме завдяки танцям, бо в одному з виходів виконала аргентинське танго. Під час конкурсу на факультеті міжнародних відносин був вихід «Latino», у якому допомагала учасницям підготуватися. Доводилося важко, адже багато кому не вдавалося повторити окремі рухи. Проте дівчата дякували, що з ними займалася, бо я старалася, хотіла, аби кожна з них гідно виступила на сцені.

— Чи не думала працювати хореографом?

— Мені пропонували навчати і спортивним, і бальним, і східним танцям. Але на сьогодні тренерською кар’єрою займатися важко. Я навчаюся на двох факультетах, тому ані сил, ані часу просто не вистачає. Хочу у майбутньому, можливо, працюватиму з дітьми.

— Як готуєш себе до виступу?

— Ми з партнером завжди підтримували один одного. Розуміли: коли щось вийде не так, то страшного нічого не станеться. Узагалі велику роль відіграє розуміння в парі, бо з партнером приходиться проводити велику кількість часу. Я з Кирилом практично все дитинство разом, тому мені легко з ним танцювати.

— Чим відрізняються українські танцюристи від закордонних?

— Українські танцюристи є дуже сильними й талановитими. Але й закордонні пари завжди добре виглядали. Особливо це стосується костюмів, макіяжу, умов для тренувань.

— Який рівень закарпатських спортивних танців?

— На Закарпатті є чимало клубів. Для мене мій клуб найкращий, адже Олександра Мирославівна Мишко — хороший тренер, і нам є чим пишатися. До прикладу, взяти топ-пару Володимира Лятова й Вероніку Мишко, про яких, до речі, «Погляд, уже неодноразово розповідав. І це приємно. Узагалі я дуже вдячна тренеру, адже вона вкладає всю душу в мене з Кирилом, змалку привчає дітей до любові до танців, а це дуже важливо.

— Хто тебе найчастіше підтримував на всіх конкурсах, змаганнях?

— Бабуся! Завдяки їй досягла такого рівня, вона мене постійно підтримувала, допомагала. І взагалі з дитинства я постійно чимось займалась, ніколи не сиділа на місці. Саме за це дуже вдячна бабусі.