У них такі самі кольори державного прапора, тільки не догори дриґом, як у нас… Жовтий хрест на синьому тлі. Оптимістично. Життєствердно. І радіють вони не те що кожній сонячній днині – кожній годині, хвилині, миті. Поки ми куталися у майже зимовий одяг, бо ж надворі +9-10, а вітер з Балтики все-таки, вони зручно вмощувалися на своїх доглянутих газонах, знімали взуття, куртки й, підставляючи обличчя сонечкові, жваво щось обговорювали. І як їм не холодно? – дивувалися ми. Нарешті терпець увірвався й вирішили про це запитати. Та ні, - щиро сміялися вони, - нам теж холодно, але ж упродовж року сонця так мало, що ми радіємо йому щомиті. Чим вам не життєва філософія?
А що видно? Як люди спокійно й неквапливо пораються собі чи на кухні чи то в інших справах. На ніч вони опустять на вікно такий собі дашок чи то жалюзі. Так і живуть. Це відкрите, прозоре суспільство. Нічого зайвого і разом з тим усе необхідне на місці – напохваті.
Люди у Швеції мають НАЛЕЖНІ умови праці. А тому можуть думати, куди і як рухатися далі. Коли нас питають, що буде 2015 року у плані медіаосвіти й розвитку медіа, цілком чітко формується думка: не знаємо, що буде, але не треба нічого надзвичайного – лише нормальні умови для нормальної роботи!
Ми відвідали два освітні заклади, у яких готують медійників, – це факультет медіа і комунікацій університету імені Карла фон Ліннея у місті Кальмарі та факультет журналістики Стокгольмського університету. Спочатку про перший. У кальмарському виші, що вважається одним з найпрестижніших у Швеції, вражає передусім технічне оснащення: кілька знімальних майданчиків, одинадцять монтажних кімнат, незліченне число одиниць знімальної техніки. Чому незліченна? Бо наше питання про це дещо спантеличило їх керівника: вагався з відповіддю. Держава серйозно дотує їх, щороку виділяючи близько 2 млн крон. Студенти самі укладають контракти на продаж своєї медіапродукції, а тому зацікавлені у її якості. Зароблені гроші витрачають на власний розсуд: найчастіше на закордонні поїздки знову ж таки з метою щось побачити, чогось навчитися. Їхніх студентів не треба мотивувати: вони знають, за чим прийшли до університету: той, хто навчається краще, отримає престижнішу роботу. До речі, за віком вони справді дорослі люди: 20-21 рік. Набирає факультет 60 студентів щороку. Конкурси величезні: по 20 осіб на місце. При зарахуванні до уваги береться шкільний атестат чи результат незалежного тестування, яке абітурієнт може пройти з метою підвищення свого рейтингового балу. Їхня бакалавратура триває три роки, магістратура – два. Магістратуру рекомендують проходити за кордоном, бо так, мовляв, корисніше для студента: нові знання та ще й мовна практика.
Упродовж навчального семестру чергуються теоретичні й практичні курси: 5 тижнів один, 5 – інший. Під час теоретичного студенти мають по 3-4 лекції щотижня, інше – самостійна робота. Реальна самостійна робота! Вони її виконують, бо ж тоді не впоратися з іншим! Для багатьох українських спудеїв було б дивиною, що шведські студенти-журналісти, навчаючись в одну зміну, часто виходять зі стін навчального закладу далеко після 20-ї години. Один із семестрів можуть навчатися за кордоном (т.зв. включене навчання). Найчастіше це Данія чи Норвегія. У стокгольмському університеті потоки студентів значно численніші: по 130-140 осіб. Підготовка провадиться за двома спеціальностями: журналістика та медіакомунікація (зовсім нова). Попит вищий на журналістику, хоча працевлаштуватися легше за іншим фахом, та й зарплати у них вищі.
Тамтешніх студентів вчать розкривати тему, тобто аналізувати. За словами викладачів, саме цим шведська журналістика відрізняється від тої, що по той бік Балтики. Жанрологія, літературне опрацювання текстів не таке важливе з їх точки зору, бо цьому можна навчитися й самому.
Після другого року навчання студенти мають піврічну практику у різних видах ЗМІ. Аби потрапити на місце практики, де студенти отримують зарплатню, треба пройти три етапи: спочатку подати заявку, потім пройти співбесіду, далі надіслати листа з обґрунтуванням свого вибору. На будь-якому етапі ваше прохання з тих чи інших причин може бути відхилене. Якщо вже взяли, то на місці проводять тижневе навчання, що складається з практичних занять. До прикладу, на телебаченні: постановка голосу, уміння писати закадровий текст, культура мовлення, актуальні питання драматургії телепродукту, особливості співпраці з оператором, фотографом, аналіз законодавчої бази, обговорення цільової аудиторії тощо. На наше питання, чи платять редакціям за це і в чому їхня мотивація, реагували як мінімум здивовано, мовляв, так же простіше: по-перше, собі готують кадри, по-друге, економлять час і зусилля на дальші пояснення. На цьому етапі багато хто зі студентів йде працювати, залишаючись, проте, без академічного диплома. Чи можна працювати у ЗМІ без нього?
У принципі – можна. Якщо людина вже потрапила у систему і добре виконує роботу, то її ніхто не питатиме про диплом. Але ж потрапити туди доволі складно, бо ж роботодавці ретельно відбирають собі фахівців, і ось тут диплом згодиться, бо конкурс на одне вакантне місце може сягати і 700, проте насамперед беруться до уваги знання і вміння. У Швеції знання, вміння і диплом, що засвідчує їх наявність, – нероздільні. Для них найголовніше – підготувати фахівця, який може писати для високоосвіченої аудиторії. Отже, після третього року студенти здобувають диплом бакалавра. Тоді можуть вступати на майстер-клас, тоді до аспірантури.
Основи журналістики ті ж, що і скрізь: пошук джерел інформації, перевірка її якості, сила підготовчої роботи, знання аудиторії. Проте кліпова свідомість і дуже висока інтерактивність – це те, що робить сучасну журналістику іншою. Журналіст-практик постійно вчиться, підвищує кваліфікацію, і держава цьому сприяє. Уряд Швеції підтримує вдосконалення, розвиток, підвищення кваліфікації журналістів. Це здійснюється передусім через систему тренінгів, семінарів (одно- або кількаденних). Так, Інститут FOJO пропонує такі: техніка інтерв’ю з політиками, які всілякими способами намагаються обійти незручні питання; як працюють лобісти, PR-стратеги, проштовхуючи своїх замовників; економічний огляд тощо. Усі ці семінари фінансує міністерство освіти Швеції, і для тамтешніх журналістів вони безкоштовні. Незважаючи на те, що Швеція, як і Японія, Данія та Норвегія, є першими у світі за кількістю, якістю виготовлення газет та їх читанням, для них теж актуальне гасло «No death of Swedish dailies!».
Рейтинг друкованих ЗМІ поки що стабільний і навіть дещо зростає (у Швеції 170 щоденних газет, 93 % тиражу поширюється через передплату), проте вікова група від 25 до 44 років, особливо молодіжна аудиторія, не читає паперові версії медіа, активно звертається до онлайн-ЗМІ, тому редакції динамічно розвивають і фінансують інтернет-платформи, сміливо експериментують, хоча наразі веб-майданчики є збитковими. Тенденція така, що газети виходитимуть 2-3 рази на тиждень і матимуть аналітичний контент, для новинних же повідомлень використовується онлайн-ресурс.
Шведським тренерам сподобалася робота ужгородської групи викладачів. «Вони вирізняються тим, що працюють злагоджено, мобільно, динамічно, мають до всього інтерес», – зауважив Клас Тур, наш шведський тренер, під час підбиття підсумків роботи. – Нам хочеться подивитися на місці, як працює закарпатська школа журналістики, тому наступну серію тренінгів проведемо у першій декаді жовтня в Ужгороді, звичайно, з участю київських та черкаських колег».
Ось так немало і небагато: закарпатська школа журналістики устами досвідченого шведського медійника й викладача. Що ж, хай буде і так. За цим стоїть величезна праця, яку виконували до нас, тепер робимо ми, сподіваюся, робитимуть ще краще після нас. Це величезна відповідальність, бо ж, як кажуть у народі: «Взявся за гуж – не кажи, що не дуж». І це велика радість, бо саме слово «школа» передбачає спадкоємність поколінь, а вона вже є, отже, маємо майбутнє! Дуже на це сподіваємося!!!Дуже сподіваємося також, що проект продовжуватиметься й стажування у Швеції пройдуть й інші наші колеги: ужгородські, київські, черкаські. Хоч як дивно це звучить, але саме завдяки таким міжнародним проектам наша кафедра має друзів по всій Україні. Це те найцінніше, що є результатом спільної діяльності!