Випускниця філологічного факультету УжДУ про шлях від вчителя до залуженого працівника освіти

• Олено Іванівно, скажіть будь-ласка,ким ви мріяли стати в дитинстві?

- У дитинстві я мріяла стати лікарем,але коли дізналася,що мого батька вбив лікар-наркоман, то відмовилася від своєї мрії. А так, як любила читати художню літературу, то вибрала шлях у філологію, поступивши в УжДУ на філологічний факультет. Про іншу професію не мріяла, бо, залишившись круглою сиротою в 10 класі, не мала матеріальної підтримки, щоб учитися в іншому вузі.

• Вчительська доля непроста, як і шлях від простого вчителя до заслуженого. Який він, цей шлях?

- Мій шлях від рядового вчителя до Заслуженого був непростий, бо я не була членом КПРС. А це значило тоді, за радянських часів, що ти людина другосортна.

Я завжди хотіла бути хорошим учителем для себе, для учнів, не сіреньким, як говорив В.О.Сухомлинський.

Це був шлях пошуку нових методів навчання. Зокрема мене не влаштовували підручники  з літератури, які були занадто заполітизовані. І я склала «Опорні плани з літератури», які забезпечують самостійне логічне мислення учнів, розвивають усне й письмове мовлення, привчають до самостійного оволодіння знаннями, формують творчий підхід до вивчення матеріалу. Знання, здобуті таким чином, більш узагальнені,систематизовані. І на все витрачається значно менше часу. Це план біографії письменника. План аналізу ліричного твору (дуже люблю поезію, як і мої учні). План аналізу літературного персонажа. Значення творчості письменника» - писала газета «Радянська освіта» в 1988 році». Філологи України користувалися цими планами і користуються і нині.

А я в пошуках, як учити всіх і кожного, ішла далі. І пошукова творча праця дала  свої сходи: мої учні займали перші місця на обласних і всеукраїнських олімпіадах. На обласних курсах щомісяця ділилася з колегами, як краще, легше вчити наших дітей. Двічі в Києві в Інституті вдосконалення були двотижневі курси вчителів України по вивченню мого досвіду роботи. Керувала школою молодого вчителя та методичним об’єднанням учителів Хустського району.

Вела активне громадське життя: член Руху, Голова союзу українок,голова товариства ім. Тараса Шевченка. Друкувалася в районній, обласній та Всеукраїнській пресі. Друкувала статті в журналі «Українська мова і література в школі», «Диво слово». Досвід роботи за цей період описала в книзі «Слово на радість» (1999 м.Рівне), а потім були етичні бесіди в книгах «Слово на добро» (Ужгород 2004) та «Слово про любов» (Ужгород) та зустрічі, бесіди з молодими вчителями.

• Чи могли б ви порахувати всіх своїх учнів? Напевно їх було багато. Хто запам’ятався найбільше?

- У прекрасно обладнаному кабінеті йшла не тільки навчальна, але й виховна робота. З поля зору не випускалися діти-сироти, покинуті, нещасні й самотні у світі. Так увійшла в нашу долю Галя, нині прекрасний педагог, наш Іванко, Оксана, яка нині є радником міністра Закордонних справ України з питань інтеграції України в Європу. І багато-багато інших, які пишуть, дзвонять. А скільки педагогів – послідовників – і не порахувати.

• Який період у вашій кар’єрі був найяскравіший?

- Найяскравішим періодом у моїй кар’єрі був час, коли мій досвід вивчався вчителями всіх рівнів. Це були відкриті уроки, написання книжок, статей, зустрічі з колегами, які приїздили в Хуст з усієї України, листування з колегами і учнями.

• Чи були у вас нестандартні ситуації на уроках, у вчительському житті  або по-сучасному - «приколи»?

- Нестандартних ситуацій на уроках було безліч. Ось кілька.

На уроках запроваджувала «п’ятихвилинки», на яких учителями були самі учні. Якщо у нас слабше давався якийсь матеріал, то ми організовували п’ятихвилинки , на яких  «учителями» були учні. Їхнє завдання: організувати клас, підготувати завдання: словниковий диктант, аналіз речення; але друге завдання обов’язкове – крилатий вираз тобто розвиток мовлення мислення, обговорення його. Учитель оцінює відповіді, а я роботу «вчителя». За вдало підібраний матеріал,організацію класу, неупереджене ставлення до відповідаючого, етика вчителя. П’ятихвилинки міняли щочверті.

На уроках у мене не було проблем з дисципліною.Щоб не було підказок, запровадила такий метод.

Учень відповідає,підручники відкривати не забороняла, але підказок нема, бо коли учень закінчив відповідати, то клас мав право доповнювати відповідь. Чим більше доповнювали, тим вищою була оцінка, відповідаю чого, тобто, всі працювали і не було заздрощів, ненависті, ішла паралельно робота з підручником.

Коли вчили Шевченкову «Катерину», посилала кількох дівчат у родильний будинок дізнатися, чи є покинуті діти, як їм там живеться. Без сліз на таких уроках не обходилося. Вставало менше покинутих дітей.

Якось на уроці у 8 класі я розповідала, а Михайло так щось пише. Я ніколи не забирала записки. Пише – значить треба. А тут мене «заїло». Кілька разів глянула в його бік, а він і далі щось пише. Підійшла, забрала листок, вкинула в шухляду стола і продовжила урок. На перерві він просить пробачити. Пробачила. На другий день знову просить пробачити. А я собі думаю: «Що ж там було написано?» Виймаю листок, а на ньому намальований такий гарний парабелум, на якому  вигравірувано: «Канєвська Олена Іванівна – моя любов.»

Кличу його до себе і кажу, що ж він стільки вибачається?За любов треба дякувати, але на уроках треба бути уважним.

• Що найважче в праці вчителя?

- У праці вчителя найважче – бути мудрим учителем, який не створює конфліктних ситуацій. Любити всіх, особливо слабших, обділених. Бути справедливим, оптимістом. Добре володіти матеріалом, уміти легко цікаво навчити.

• Любити і знати  рідну мову – обов’язок кожного із нас. Ваші поради, як стати справжнім патріотом?

- Перш за все – любити рідну мову, бо мова душа людини. Немає душі – немає людини. Стати справжнім патріотом – це значить бути порядним, як у малому, так і в великому. Адже любити  Батьківщину – це любити те місто,село,де ти живеш.

Оберігати природу, свою душу,свою родину, а також бути милосердним і співчувати тим, кому важко дається життя.

• Листаючи сторінки свого життя, за що ви найбільше вдячні Богу?

- Найбільше я вдячна Богу, що він дав мені добре серце, навчив любити людей, бути милосердною. А особливо вдячна Богу, що дав мені двох прекрасних синів. І ще вдячна за те, що рано забрав моїх батьків, але був завжди поруч. Дякую тобі Боже, за все, чим обдарував мене у житті.

• Яке місце у вашому житті займає віра і релігія?

- Тому віра і релігія займає в моєму житті перше місце.

• Якби ви потрапили на безлюдний острів, які три речі ви взяли б з собою?

- Я взяла б собою Біблію,окуляри для читання і сірники.

• Щоб ви порадили молодим вчителям української мови?

- Звертаючись до молодих учителів у своїй першій книзі «Слово на радість» (Рівне, 1999) писала: «Великий римський філософ Марк Аврелій говорив: «Наше життя те, що ми думаємо про нього.» Якщо ви думаєте, що професія вчителя найкраща, що ви правильно обрали її, що ви будете й надалі вчитися, то воно так і буде. Все залежатиме від того, чи ви любите дітей( усіх без вийнятку, а не вибраних),свою школу, свою нелегку ношу,то полюбите і подолаєте всі труднощі, застарілі стереотипи і будете виробляти в собі позитивне мислення і відношення до оточуючого світу, до школи, до дітей,своєї професії. З таким настроєм у 1955 році  почала працювати в початковій школі(вчилася заочно після другого курсу,бо вийшла заміж), потім перейшла в Хустську школу-інтернат.де працювала 12 років вихователем. А далі простелився шлях у філологію,хоча з нього я ніколи не сходила. Приїхавши в Закарпаття в 1944 році, коли мені було вісім років, я не знала жодного слова по-українськи. Коли перші радянські розвідники прийшли в село Синевир, де жили ми з мамою і сестрою, у нас поселили офіцера Аніконова, який мав у речоновому мішку «Кобзар» Тараса Шевченка на російській мові. Щовечора вік учив мене читати. Так Тарас Шевченко увійшов у моє життя і став моїм духовним батьком, а я – борцем за українську мову.

Молодим учителям я часто раджу:вчитися все життя,щоб з радістю йти в клас, а не чекати, коли вже підійде пенсія. Любити ближнього, як самого себе. Іти на урок, як на свято, бо кожен урок – це часточка твого життя і треба постаратися зробити його неповторним.

• Напередодні 2015 року,щоб ви побажали своїм учням?

- Своїм учням я б побажала перш за все миру і завжди пам’ятати:

Що ти на землі людина

І усмішка твоя єдина,

Мука твоя – єдина.

Ти – неповторний. Пам’ятай про це щодня!

• Що б ви хотіли побажати Україні і українцям в цей нелегкий час?

- Миру, доброти, більше любові та благородства.

• Чи революція гідності досягне своїх цілей?

- Революція досягне своєї мети, якщо від малого до великого всі будуть учитися не за гроші, а пам’ятатимуть слова: знання і тільки знання роблять людину великою і вільною.

• Велике спасибі, Олено Іванівно, за дуже цікаву і щиру розмову. Дай вам, Боже, довгих, щасливих років життя у мирі, здоров’ї  та  радості. Хай посіяне вами добре, розумне і вічне проростає щедрими плодами і вам сторицею воздасться.

До всього сказаного вище читаємо уривок подячного вітання Олені Іванівні  до 60-річчя молодої вчительки О.Вінтеляк під назвою «Малиновий дзвін її серця»: «Усе живе на землі тягнеться до сонця, до тепла, до світла. А таким теплом і світлом для вчительства Хустщини є Олена Іванівна Канєвська. Світлий розум, досконала  професійна майстерність, невичерпна криниця доброти  душі, а ще чарує її талант бути Людиною всюди, завжди і усьому.

Не одну дитячу долю вона зігріла в школі-інтернаті, не одну пораду віднайшла у своєму щирому серці для молодого вчителя – філолога, не один пекучий біль зняла своїм словом, що лікує. До неї йдуть на пораду, до неї приходять на розраду, щоб поплакати і поділитися радістю.Щира, привітна, сердечна – просто людина. Її дім, її храм душі – це світло чуйності, доброти, а сьогодні це є рідкістю».

У книзі «Освіта Закарпаття» читаємо: «О.І.Канєвська внесла вагомий вклад у збагачення педагогічної науки та методики викладання української мови та літератури. Вона успішно дослідила такі педагогічні проблеми, як «Виховання культурного, талановитого читача» та «Розвиток культури читання художнього твору»,які одержали схвалення Центрального Інституту удосконалення педагогічних кадрів України. Багатий педагогічний досвід Олени Іванівни широко використовується в Україні та за її межами».

Олена Іванівна – почесна громадянка міста Хуст.

Михайло Анишинець