Доцент Володимир Тарасюк

• Володимире Юрійовичу, які враження залишилися від фесту?

— Чи не найбільше вразило те, що всі (!) учасники та їх наставники вдяглися у вишиванки. Це був такий патріотичний сплеск, вибух такого емоційного духу! Давно не спостерігав і не відчував чогось подібного. Коли на сцену вийшов хлопчик із Канади і зачитав «Мені тринадцятий минало…», здавалося, що сам Шевченко декламує авторський вірш. Або дівчинка з Франції надзвичайно зворушливо гарною українською мовою виконала надчуттєву пісню про маму. У багатьох сльози наверталися... Діти їхали з далекого ситого західного світу, аби виявити свою любов до України. Надзвичайно зворушливо! Уклін тим батькам, які в чужоземних умовах не дали асимілюватися своїм чадам і прищепили їм відданість рідній землі.

Так само приємно вразили міжгірці та представники інших районів області. Вони показали, що міцно бережуть народну культуру, дотримуються традицій своїх дідів-прадідів. Зворушливим, до прикладу, був фрагмент весільного обряду «Різання барвінку й барвінкоплетіння». Вразив і етнографічний музей місцевого професійного ліцею, де зібрані унікальні й раритетні експонати. Невипадково названий музей удостоєний звання зразкового.

Якщо говорити власне про конкурсну програму, то вона була надзвичайно різноманітною. Недарма захід називається фестивалем. Мене вразили діти! Часто вони подавали свої роботи на декілька номінацій і скрізь ставали призерами, нерідко переможцями.

Загалом учасники постали перед журі як справді обдаровані особистості й представили якісні конкурсні роботи.

• Які теми найчастіше порушували учасники «Рекітського сузір’я» у своїх творах?

— Чимало літературно-мистецьких композицій та інших творчих робіт стосувалися патріотичної тематики. Діти за допомогою різних засобів розповідали про свої міста, села, навчальні заклади, закликали любити Батьківщину, рідний край, шанувати людей рідної землі, берегти природу, сміливо порушували злободенні проблеми сьогочасся.

• Чи побачили Ви в учасниках номінації «Журналістика» гідних абітурієнтів відділення журналістики чи то навіть майбутніх відомих журналістів України?

— Утішений тим, що роботи представили діти, по-справжньому захоплені публіцистичною творчістю, журналістикою, які у своїх творах зріло роздумували над серйозними, подекуди навіть дуже «дорослими» питаннями.

Причому, крім заміток, репортажів, інтерв’ю, кореспонденцій, статей, широко були представлені й художньо-публіцистичні жанри: есе, зарисовки, штрихи до портрета. Хай ці роботи подекуди ще потребували мовностильової правки, але з них поставали цікаві роздуми, самобутній авторський стиль, неординарний підхід до розкриття теми. Скажімо, конкурсанти брали інтерв’ю в Інтернету, демонстрували власний погляд на стосунки між чоловіком та жінкою (скажімо, чи потрібна сьогодні розумна жінка чоловікові і чи повинна вона демонструвати свій розум сильній статі), вели «монологи стервозних дівчат»… Вразило, що на майстер-клас, який через низку обставин змістили на дев’яту годину вечора, юні журналісти зібралися майже в повному складі й не відпускали викладачів чи не до 23.00. Я ж потім ще додатково провів два заняття з юними вихованцями на їх прохання. Певен, у разі дальшого студіювання з цих юних журналістів виростуть справжні творчі особистості. Закономірно, що саме таким учасникам фестивалю я насамперед і пропонував вступати на відділення журналістики УжНУ. І тішить, що пропозицією зацікавилися не тільки представники Закарпатської й сусідніх областей, а й діти з Полтавщини, Одещини. Учні брали контактні телефони, електронні адреси, у тому числі сайтів кафедри й університету, розпитували про наше студентське життя, умови прийому тощо.

• Тож можна упевнено стверджувати, що МАЛіЖ виховує гідну когорту майбутніх майстрів пера і мікрофона?

— Переконаний, така структура, як Мала академія літератури і журналістики, надає змогу дітям глибше зануритися в багатоликий світ творчості. Передусім школярі дістають відповідь на «дилемне» питання: чи поєднати в майбутньому своє життя з літературою і журналістикою професійно, чи на рівні серйозного захоплення. Але факт залишається фактом: хто залишився в МАЛіЖі, однозначно надалі бачить себе у творчій діяльності. Тому відрадно, що на «Рекітське сузір’я» постійно запрошують досвідчених практиків, а також викладачів із вищих навчальних закладів, що дає змогу глибше пізнати світ тієї чи іншої творчої професії, у тому числі журналістики. Більшість учасників фестивалю, які представили свої роботи в нашій номінації, систематично друкується в шкільній і районній та обласній пресі, в Інтернеті, набивають руку не тільки в інформаційних жанрах, а й в аналітиці та художній публіцистиці. Тому бажаю учнівській молоді дальших творчих успіхів і ще раз запрошую навчатися до нас – на відділення журналістики Ужгородського національного університету.