Студенти відділення журналістики вже, напевне, звикли до трохи стандартних і доволі офіційних зустрічей з популярними журналістами, видавцями чи письменниками. Тому змога поспілкуватися у, так би мовити, домашній атмосфері з відомими радійниками Закарпаття стала для нас, четвертокурсників, приємною несподіванкою. У гості до нас завітали Світлана Бойко та Осип Лобода.

Нестандартним був і початок зустрічі. Спершу ми похвалилися своїми творчими роботами (з гостями переглянули фрагмент художньої начитки і ток-шоу). Після цього журналісти проаналізували нашу роботу, дали багато корисних порад і навіть розповіли про своє ставлення до сучасної української літератури (тема однієї з робіт). Приємно, що досвідчених журналістів зацікавила наша праця, що гості висловили ставлення до проблеми.

А потім Осип Степанович провів експеримент… експеримент зі студентами. Він виявився дуже простим і, водночас, дуже повчальним і потрібним для присутніх. «Хто слухає радіо – візьміть у мене інтерв’ю», - запропонував Осип Лобода. Так все і почалось. Студенти розпитували журналіста, отримуючи не тільки відповіді на свої запитання, а й безцінні виправлення-поради щодо проведення інтерв’ю.

Під час цього експерименту ми дізнались і про самого пана Осипа і про його ставлення до радіо. Гість зазначив, що це, до певної міри, невдячна річ, адже слова полетіли в ефір – і все… буває, і не почуєш потім. Багато записів його робіт залишились тільки у текстових варіантах.

Після експерименту цікавість слухачів не згасла. Світлана Бойко показала старенький магнітофон, на який колись записували інтерв’ю. Ця величезна коробка з мікрофоном поряд з маленьким сучасним диктофоном і стала демонстрацією прогресу. Та, за словами пані Світлани, змінилася лише техніка, а вимоги до роботи журналіста залишилися. Гості нагадали, що саме журналіст – господар в ефірі, що дуже важливо бути в темі розмови. А для того, щоб бути обізнаним, головне, хоч як це не банально, – читати, і читати багато.

Потім запрошені розповіли про особливості своєї роботи, поділились цікавими історіями з життя, порадили, як готуватись до прямого ефіру, як говорити з впливовими гостями і зацікавлювати слухача.

«Якщо є тиша, ми недарма працюємо, – нагадали журналісти. – Це ж і є свідченням того, що нас почули». А протягом зустрічі і була тиша, зацікавлена, яку порушували тільки запитання студентів і розповіді гостей. Таке домашньо-затишне спілкування ми точно не забудемо. І, безперечно, ще не раз згадаємо поради наших радійників.