Теорія мусить поєднуватися з практикою – у цьому переконані на відділенні журналістики Ужгородського національного університету. Саме тому викладачі кафедри докладають зусиль, аби навчальний процес не обмежувався лекціями та семінарами, і намагаються показати студентам премудрості майбутньої професії не лише з «точки зору теорії».
Саме з цією метою студенти 1 курсу нашого відділення відвідали міську друкарню. Це якраз те місце, де газети «народжуються», а за кілька годин потрапляють до читачів…
Cпитаєте: а навіщо журналісту це треба?! Це ж уже не в його компетенції! А от і ні! Справжній журналіст знає, що написаний матеріал – ще не кінцевий результат його роботи. До того ж, він (фахівець у галузі журналістики) має бути багатопрофільним спеціалістом, що знає не лише створити інтерв’ю чи репортаж, а й вміти їх правильно зверстати, а, в разі необхідності, й проконтролювати роботу у друкарні.
Але повернімося все-таки до наших першокурсників. Вони, наслухавшись на парах розповідей про види, технології та застосування друку, вирушили до міської друкарні, щоб побачити все на власні очі. Разом з академнаставником Лесею Поліхою студенти спостерігали за роботою працівників друкарні. А ще фотографували обладнання і набирали повні кишені «сувенірчиків».
Мирослава Гараздій захоплено розповідає, що заступник директора Ужгородської міської друкарні Любов Атанасівна Яковець мовби повела їх у якийсь інший вимір: «Початком «подорожі» була машина офсетного друку, тобто такого, що пробільні елементи знаходяться на одному рівні з друкованими. Нам продемонстрували принцип роботи типової машини. Потім – як працює листова машина, машина високого друку (друковані елементи знаходяться вище, ніж пробільні). А принцип роботи різальної машини! Кожну хвилину людина ризикує своїм життям, здоров’ям, знаходячись близько біля такого «технічного монстра»…
Справжнім шоком для нас стала машина з 1911 року, яка досі знаходиться в робочому стані! На сучасному етапі вона не використовується, адже виготовлення газет перейшло на якісно новий рівень розвитку, але становить справжню історичну цінність. Як зауважила Любов Атанасівна, вже є охочі відкупити цю унікальну річ, але ж хіба історія продається?! Також ми були очевидцями друку картонних коробок, упаковок для тортів. Саме для таких цілей зараз використовують застарілі робочі машини, вже не придатні для виготовлення періодичних видань».
Словом, вражень купа! І вони досить-таки неоднозначні. З одного боку, першокурсники запевняють, що в друкарні їм сподобалося, адже цікаво було «наживо» побачити те, про що до того читали лише у книгах. А з іншого боку, трошки розчаровані: вони уявляли більш сучасне обладнання.
Аня Ясінська каже, що найбільше їй в Ужгородській друкарні сподобався запах: «Там пахне старим папером, книгами… Я була здивована тим, які там важкі умови праці. І хоча небагато друкарень можуть похвалитися такими добре збереженими друкарськими машинами, яке-небудь оновлення їм би не завадило».
Юля Медюх теж зізнається, що чекала побачити трошки іншу обстановку. Але відверто радіє, що побувала на екскурсії і вже на першому курсі розуміє, що стається з газетою після того, як вона «йде у друк».
Ось так першокурсники відділення журналістики дізнавалися про інший бік медалі: реалії фаху, з яким пов’язали своє життя.
До слова, такі екскурсії Леся Ярославівна організовує щороку. Тож можемо порадувати нинішніх першачків: попереду багато цікавого! Далеко не все радісне й безжурне, але й підстав засмучуватися – жодних!
Крістіна Гудак, студентка відділення журналістики
Фото Лесі Поліхи