Комітет з присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка у номінації «Поезія» зробив вибір на користь закарпатського поета, вчителя української мови та літератури з Широкого Лугу (Тячівський р-н), члена Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників Петра Миколайовича Мідянки. Саме АУП і висунула збірку «Луйтра в небо» (2010) на здобуття премії.
Вручив премію Президент України Віктор Янукович. Урочиста церемонія відбулася в Канівському літературно-меморіальному музеї імені Тараса Шевченка в рамках святкування 198-ї річниці від дня народження Великого Кобзаря. Національна премія імені Тараса Шевченка − найвища в Україні відзнака за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва.
Петро Мідянка – відома постать у сучасному літературному процесі. Його імʼя легко виринає з мережі, без особливих труднощів натрапляємо на найрізноманітнішу інформацію: есе, інтервʼю, статті, рецензії, поетичні тексти.
Подив викликає, проте, зміщення акцентів у його образі: з істинного європейця, яким ще зовсім недавно позиціонував себе пан Мідянка, нараз перетворився на бідного верховинського вчителя, який використає отримані кошти «на будівництво будинку».
Виявляється, як анонсував один із центральних каналів, Петро Мідянка – «поет з глушини». Інший канал показав поета з віхтем сіна в руці на фоні хліва, кролячих кліток та з текстовим супроводом про важке життя у глибинці (якби камера пройшлася з Кичери на Широколузькі панорами − картина не була б настільки похмурою).
Очевидно, поет втрапив з премією у досить пікантну ситуацію: побратим по перу Юрко Андрухович свого часу відмовився від висунення на здобуття премії, колега по цеху Василь Шкляр відмовився отримувати присуджену вже премію доти, доки Табачник буде міністром, Петро Скунць свого часу при врученні премії примудрився не подати руки Кучмі.
Проте у цій справі є й очевидні плюси: всі одностайні в тому, що Петро Мідянка заслуговує державної відзнаки, тож маємо підстави сподіватися на революційні соціальні зміни в українських провінціях. Авторитет інтелігента, а насамперед творчої праці, зросте однозначно.
Роман Ялч, студент віділення журналістики