Коли я вступала на відділення журналістики, то перед тим неодноразово чула, що це одна-єдина творча професія (можливо, саме через те я серед вас), що тут вчаться справді талановиті та обдаровані люди. Індивідуальність та неординарність закладена в кожному з нас, треба її просто пробудити і розворушити. Цьогоріч студенти-журналісти вже втретє доводили це...
16 травня у прес-клубі «Медіаперспективи» відбувся конкурс «Есе про все». Пролунало багато серйозних слів, порушувалися філософські питання про буденність, вічність, про наболіле… Студенти змогли показати себе з іншого боку, поділитися роздумами та переживаннями, постати перед колегами і викладачами у незвичному образі, наважилися зняти з себе маски і вилити душу.
Зачинателем цієї чудової та корисної традиції став доцент кафедри журналістики В.Ю. Тарасюк: «Ідея створення такого заходу виникла 3 роки тому під час святкування Дня філолога. Ми започаткували цей захід, тепер від студентів залежить його подальша доля».
Ініціатором та організатором заходу цьогоріч стала студентка 2 курсу Мирослава Турок, за що їй, до речі, велике спасибі. Це вкотре довело, що ми талановиті і нам не байдуже, нас хвилюють проблеми, які ми намагалися викласти в есе.
Комісія, яка оцінювала наші роботи, складалася з п’яти викладачів. Очолював її декан філологічного факультету Ю.М. Бідзіля. Твори учасників оцінювали за такими критеріями: яскравий заголовок, власне зміст і манера подачі, тобто виступ.
Перед початком пролунало багато теплих слів від викладачів. Вони всіляко намагалися налаштувати учасників на правильний лад. «Тут нема чого хвилюватися. Це політ думки, творчість, ваше самовираження», - зауважив Юрій Михайлович.
Ось конкурс розпочався. Ви б тільки бачили, скільки було хвилювання та емоцій! Це ж не звичайна розмова з подругою, наприклад, а справжня сповідь. Адреналін зашкалював, руки пітніли, а голос дрижав, бо ти розумієш, що зараз велика кількість людей почує щось потаємне, відоме лише тобі. Ти стоїш і відчуваєш, що твоя душа оголена. У текстах учасників був власний досвід, щось вистраждане, осмислене і переосмислене. У їхніх рядках звучала істина. Десять есе, десять різних особистостей, десять маленьких персональних світів.
Першою виступила організаторка М. Турок, яка повідомила нам про історію створення есе. Зачитала власний твір, але відразу попередила, що він поза конкурсом. А шкода, бо видався змістовним.
В аудиторії атмосфера поступово змінювалася: були і посмішки, і щирий вибуховий сміх, були і ноти серйозності, фантазії, яку породжували авторські влучні метафори та справжні власні афоризми: «Ми старіємо, не сивіючи волоссям» (Валерія Зенинець, студентка 1 курсу)…
Багато разів від викладачів було чути слова захоплення, що цього року зареєструвалося хоч небагато студентів, але порівняно з минулим конкурсом більше. «Важливо те, що ми сьогодні почули більшість. Те, що студенти взяли участь у конкурсі, – це вже успіх», - зауважила викладач Я.Р. Зизич.
Всі учасники серйозно поставилися до заходу. Роман Ялч (студент 3 курсу) навіть зізнався, що ідея для написання у нього виникла досить давно, він наважився її втілити і працював над нею.
Одне за одним звучали прізвища конкурсантів, аудиторія поринала в душу авторів, кожен переживав певні емоції, викликані виступами. Інтрига трималася до кінця: «Я не знав, хто буде брати участь у конкурсі, це для мене було таємницею», - зізнався Юрій Михайлович.
Завершила письменницьке змагання Ольга Брайляк, студентка 2 курсу, яка викликала найбільше емоцій. Її виступ виявився досить дискусійним та експресивним.
Володимир Юрійович черговий раз подякував і висловив побажання: «Оцінка не так важлива. Добре, що студенти наважилися оприлюднити щось своє, власні думки, що відкрилися. Я хочу побажати вам, щоб ці спроби стали поштовхом для подальшої роботи, аби ви надалі працювали і брали участь у конкурсі».
Члени журі пішли на обговорення. У прес-клубі завирували розмови, всі гадали, хто ж отримає омріяну перемогу. Дехто намагався напророчити комусь перемогу. Так у розмовах, враженнях пройшло декілька хвилин.
Голова комісії спочатку проаналізував кожне есе. Він віднайшов у кожному творі щось оригінальне, зміг підібрати правильні, влучні слова. Навіть, встиг занотувати і цитував під час аналізу.
І ось вирішальний момент. Мурашки по тілу, хвилювання… Третє почесне місце посіла Оксана Пітра, студентка 2 курсу, з есе під назвою «Помиляйтеся, але не зупиняйтеся!». Друге місце виборола першокурсниця Елізавета Зеленюк, яка розмірковувала над тим, чи варто дивитися фільми жахів.
Перемогу здобула Ольга Брайляк (та сама, яка викликала найбільше дискусій) з есе, яке називалося «Рецепт».
Вона зізналася: «Якщо чесно, то я планувала написати зовсім про інше, про щось спокійне, веселе, позитивне. Проте сталося так, що я була у поганому настрої, тому матеріал вийшов трохи злим. Коли вже перечитала без впливу негативних емоцій, то зрозуміла, що викинула б деякі фрази. Конкурентами я вважала Аллу Ганненко і Романа Ялча. Мені сподобалося, бо цей конкурс зблизив викладачів із студентами, а також студентів між собою, бо ми подивилися один на одного іншими очима».
Це, по правді, найкращий конкурс, в якому я брала участь. Як учасниця можу додати від себе, що я почала інакше мислити після сьогоднішнього потоку творчості. І я обожнюю відчувати цю теплоту і душевність зі сторони викладачів.
Дякуємо вам за чудесний натхненний день! Дякуємо за щастя…
