Четвер, 19.10.2017, 11:05
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2014 » Квітень » 28 » Повідьмачимо?
21:51
Повідьмачимо?

Єлізавета Зеленюк
Нині популярно розглядати комп’ютерні ігри як один із чинників наркотизації населення. Причому у віртуальних світах часто "грузне" не лише молодь, а й цілком зрілі, реалізовані в житті люди. Дехто вважає, що такі розваги – як погана звичка. Вони не лише не розвивають, а й призводять до деградації особистості. З моєї точки зору, слуху і нюху, такі радикальні умонастрої можна віднести до ігор, мета яких полягає у потрошінні курчат, марафонах Маріо, Соніка, Пепсімена і т. д. і т. п. Їх, власне, і створили, аби люди могли розвантажувати мізки. Утім, захистити від клейма деякі ігри я вважаю чи не своїм обов’язком.

Афіша
Мої високі стремління стосуються, зокрема, гри "Відьмак". Це рольова гра піджанру true RPG. Іншими словами, "броділка" з ретельно продуманими персонажами, діалогами та різноманітними варіантами розвитку сюжету. Як і багато інших, гра "Відьмак" оснащена чудовою графікою, динамікою та композицією. Я виділяю її серед куцої когорти шедеврів, що запам’яталися, завдяки атмосфері. Та спершу – про народження цієї смаковинки.

"Відьмака" створили два польські письменники-фантасти: Яцек Комуда та Мацей Юревич. Обидва є фанатами циклу романів "Сага про відьмака" (1986-2013), написаного їхнім колегою Анджеєм Сапковським. Цикл був удостоєний достатньої кількості польських екранізацій, але таких, що Боже поможи. Тож після однієї вечірки "гетсбівських" масштабів друзі подумали, що було б здорово створити класну гру, присвячену своєму кумиру. І з 2004-го року почалася трирічна "мізкорубка".

Аби не вдаватися до зайвих абстракцій та філігранних зворотів мови, одразу перейдемо до того, чим саме ця гра припала мені до душі і, відповідно, чому я раджу вам спробувати себе в ній:

1) події "Відьмака" розпочинаються через п’ять років після останніх перипетій книги "Владычица озера". Це 1270 рік – високе Середньовіччя, "темні віки", доба хрестових походів та філософії схоластики. А ще – релігійного фанатизму, лицарських орденів, публічних страт, відьом, магії, алхімії, інквізиції... Одне слово, романтика. Середньовіччя – мій улюблений період в історії, мабуть, тому я втратила голову від міні-серіалу "Столпы Земли" та високорейтингової "Гри Престолів", де нас захоплює схожа атмосфера. Всесвіт "Відьмака" з його географічними точками (замок Каєр Морхен, місто Визіма, Темноводдя, Стара Визіма) нагадує мені реальність "Володаря Перснів". Однак у Сапковського немає кумедної жвавої Хоббітанії – переважають захаращені міста із злиденними кварталами та бідними невігласами-людьми. Це по-своєму привабливо. Як "Знедолені", тільки у жанрі фентезі;

2) до гри мотивує магнетизм головного персонажа – відьмака на ім’я Геральт. Ще б пак, чоловік ще у ранньому дитинстві набув надприродних сил внаслідок штучних мутацій, через які посивів. Він виховувався у Каєр Морхені – своєрідній школі відьмаків. Ні, не уявляйте купку симпатичних британських підлітків з мітлами і чарівними паличками. У Каєр Морхені навчають досконалому володінню мечем та магічними знаками, розвивають фізичну силу, спритність та витривалість. Звісно, у нашого дорослого Геральта все доведено до автоматизму, хоч він і втратив пам’ять, бідолашний. До речі, відьмаки у Сапковського – як каторжники у Гюго. Їм не довіряють, їх принижують, використовують суто як тупу фізичну силу, над ними знущаються, їх виганяють із селищ та, зрозуміла річ, люто бояться. Тому Геральт людей не любить, не бажає якимось чином їм допомагати, а просто мовчки виконує свою брудну роботу – винищує монстрів.

Не знаю, як вам, а мені приємно, коли персонаж – непересічна особистість з винятковими задатками та високим призначенням. Це вам не з базуки у невинних перехожих палити знічев’я...

3) продуманість деталей:
а) монстрів у грі – як собак нерізаних. Від Потопельників, яких можна позбутися двома недбалими помахами меча, до Кікімор, що одним ударом оглушать вас, а іншим призведуть до game over. Ясна річ, у грі вас чекатиме і Доктор Зло – куди ж без нього. Серед монстрів це, н-д, Кокатрікс, Стрига, Голем, та головний бос – Полювання. Залишу інтригу;

б) знову ж таки головний персонаж. Якщо ви прибічник думки, що сенс життя – у самовдосконаленні, вам сподобається. Геральт рубає монстрів наліво і направо не просто так: таким чином від покращує свої навички, переходить на нові рівні. Набираючи очки за бої з нечистю, можна вдосконалювати чотири його якості: Силу, Витривалість, Спритність, Інтелект. Щодо останнього, Геральт вміє варити еліксири, цілющі зілля, робити бомби. Завдяки цьому приладдю можна збільшувати собі "здоров’я", силу ударів, бачити в темряві, підвищувати ефективність магічних знаків тощо. У процесі проходження ви можете розвивати володіння мечами, сталевим для людей і срібним для монстрів. Існує три стилі фехтування: силовий, швидкий, груповий. Від себе скажу, що наш відьмак фехтує так, мов танцює (піруети, батмани*, сальто і т. д. і т. п.). Я обожнювала битися. Порадує вас і розділ Магічні Знаки: Аард (такий собі телекінетичний удар, наносить пошкодження і відкидає десь на 10 метрів), Квен (захисне коло), Аксій (знак спокою), Ірден (знак енергетичної пастки, сковує і висмоктує життєві сили), Ігні (вогняний знак). Їх кількість можна збільшувати та вдосконалювати кожен знак безпосередньо.

Геральт розвинутий і як соціальний індивід. Він грає у азартні ігри (кості), бере участь у кулачних боях в тавернах, харчується, щоб підвищити "здоров’я", спілкується, сам обирає собі друзів та ворогів. До речі, він той іще Хітч**. Я в кінці взагалі розгубилася, бо треба було вибрати одну з дівчат. Також Геральт зовсім трохи, однак представлений і в ролі батька: він намагається допомогти маленькому хлопчику Альвіну, дає йому моральні поради.

Не можу не згадати й про інших персонажів гри. Кожен з них, як-то кажуть, з родзинкою, у деяких я просто закохалася. Н-д, Трісс і Шані – пасії Геральта, відьма та медичка, обидві неймовірні. Та найголовніший кадр гри й книги, як на мене, Лютік – найкращий друг відьмака за каноном, однак в грі можна обрати, товаришувати з ним, чи ні. Лютік – бард, або менестрель (яке красиве слово, правда?). Як і багато інших "людей мистецтва", він в захваті від власної чутливої натури, багато п’є, тиняється, де не просять, та не пропускає жодної спідниці. Одного разу Лютік звабив донечку якогось авторитетного чиновника й за це його ледь не повісили – втрутився Геральт. Того дня народився їх довговічний броманс. Вустами Геральта Сапковський говорить про Лютіка: "Тобі 45, виглядаєш на 35, думаєш, що тобі 25, а поводишся, ніби 15-річний" (приблизна цитата);
в) кінець гри залежить від вас, оскільки сюжет нелінійний. Справа в тому, що Геральт має не лише обирати собі зброю, друзів, ворогів і коханок, а й приєднатися до однієї із рас у політичній війні. Ви або потискаєте руку Зігфріду із Денеслє, лицарю ордену "Палаючої Троянди", і відстоюєте інтереси людей, або стаєте під хоругви раси ельфів, побратавшись з Яєвінном. Або зберігаєте нейтралітет;
г) нарешті ми дісталися до атмосфери, яку я так барвисто розмалювала на початку рецензії. Своя атмосфера є у кожній грі, однак лише "Відьмак" дав мені пропустити крізь себе дивне високе почуття, яке виникає, коли тобі усього вистачає. Воно опановувало мене, н-д, при полюванні у каналізаціях, коли я слухала хлюпання води, дивилася на мляву гладь брудної зелено-коричневої води, на блідий вогник факела, що відбивався на потрісканих стінах, на незграбні чорні силуети Потопельників, які снували за спиною відьмака... Словом, щастя у деталях, чи як там кажуть.

Додам, що одним із невід'ємних компонентів пазлу є музичний супровід, який у "Відьмаку" неповторний. Павел Блащак з Адамом Скорупою наповнили гру духом Середньовіччя з його войовничістю й містицизмом. Їхня творчість подібна до X-Ray Dogs, однак візуальні образи роблять її ще більш епічною. Пам’ятаю, що деякі місця я навмисне відвідувала для того, аби послухати музику.

Отже, оди ми вже відспівали, настав час для нюансів:
1) у грі є битви, у яких доводиться непереливки, тому без спеціальних еліксирів вижити практично неможливо. Однак такими файтінгами нас тішать на початку й у середині гри. Фінал же – дитяча забавка, як на мене. Не розумію, як там можна програти;
2) як поціновувач циклу "Сага про відьмака" я дещо розгублена з приводу того, що творці гри включили у сюжетну канву розкішну Трісс Мерігольд, однак про головне кохання Геральта – відьму Йенніфер – і його дочку – відьмачку Циріллу – ні слуху ні духу;
3) я говорила про те, що "Відьмак" має досить таки об’ємний Бестіарій. Проте, якщо ви у захопленні від різних страшилок, ця гра навряд видасться вам таким шедевром, як мені. Що би там не було мелено й перемелено, у плані хоррору "Відьмак" не дотягує до, н-д, "Sillent Hill". Тут концепція дещо інша.

З аналізом гри ми завершили, тож повернемося до початку. Чи можна вважати комп’ютерні ігри вбивцями свого дорогоцінного часу? Коли думаю про це, мимоволі згадую вислів однієї розумної людини: "Как вижу я, мы согласья не добьемся, так перейдем же сразу к оскорбленьям". Аби уникнути актів бурхливої полеміки, просто наведу декілька фактів:

– я грала у "Відьмака" щосуботи і проводила за ПК цілий день. За цей час я могла б поспілкуватися з друзями, пропагувати здоровий спосіб життя, допомагати марсіанам експортувати з Землі воду...
– після проходження гри я прочитала весь цикл "Саги про відьмака" (7 книг) і неодмінно ознайомлюся з новим творінням Сапковського – "Сезон буревіїв" (2013). Пам’ятаю, що останню книжку (тепер вже передостанню) я увібрала в себе у 14 років, однак після цього в мене були цілком дорослі сльози, які з’являються у людей від почуття прекрасного;
– у цьому захваті я "вліпила" фанфік на 150 сторінок. Не про Геральта, однак у головному персонажі я втілила його образ. Починаючи свої письменницькі забавки, я мала проблеми з описами пейзажів і у найперших роботах копіювала цілі абзаци із Сапковського. Тепер відчуваю, що несвідомо наслідую його стиль.

Отже, медаль завжди має два боки. Тож будьте няшами і не ображайте комп’ютерні ігри. Wa fail***!

______________________________ * батман – удар зброєю по клинку суперника з метою виведення того з рівноваги.
** Хітч – аби залишити в спокої Дон Жуана, посилаюся на фільм "Метод Хітча" (2005).
*** Wa fail – прощання ельфійською мовою.







Категорія: Студенти | Переглядів: 434 | | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Квітень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz