Вівторок, 21.11.2017, 12:20
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня НовиниРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Призначення [1]
Зустрічі [5]
Одним абзацом [1]
Нові видання [1]
У підрозділах [1]
Із-поміж ювілеїв [3]
Звіти і вибори [1]
У ритмі свята [4]
Наукові заходи [3]
Акція [7]
Інтерв’ю [11]
До свята [3]
КВН [2]
Спорт [1]
Публіцистика [1]
Ровесник [10]
Знай наших! [2]
Помешкання [1]
Дозвілля [5]
Практичні заняття [2]
Опитування [2]
Рейтинги [0]
Подарунки [0]
Цілком відверто [3]
Літературні дебюти [2]
Проекти [2]
Eкcкурсії [2]
Aнонс [6]
Актуально [2]
Враження [13]
Хобі [1]
Наші колеги
Головна » » "Погляд" » Із-поміж ювілеїв

«Будь-яка система прямує до свого рівноважного стану»
Штрихи до портрета професора Володимира МІЦИ

...1967 рік. Вступний іспит із фізики на фізичному факультеті Ужгородського державного університету. Оголошено другий набір на спеціальність «Радіофізика та радіоелектроніка». Конкурс 6 — 7 чол. на місце. Перед приймальною комісією на чолі з деканом раптом постав красивий і впевнений у собі юнак. Його відповідь про підсилювачі й інші радіотехнічні пристрої перетворилася практично в міні-лекцію й вразила присутніх. Професор І.Запісочний, вислухавши розгорнуту розповідь, задоволено мовив: «Вам більше іспитів не потрібно». 

Ці слова стосувалися на той час випускника Мукачівської СШ № 5 В.Міци. Це тепер Володимир Михайлович — доктор фізико-математичних наук, двічі соросівський доцент, відомий учений (має міжнародний індекс посилань понад 100), а тоді він тільки робив у радіофізику перші кроки. Утім вони були виваженими й свідомими. У школі, яку закінчив із золотою медаллю, педагоги не тільки дали хороші знання, а й прищепили любов до техніки. Адже навчальний заклад у 9 — 10 класах готував техніч них працівників для заводу «Мукачівприлад». Відтак вибирати факультет в УжДУ для В.Міци не становило труднощів. Тим паче, що там уже навчався його двоюрідний брат Михайло Таланканич. Відтак розпочався власне нав чальний процес на фізичному. Із надзвичайною творчою атмосферою, в оточенні таких наукових світил, як Д.Чепур, І.Запісочний, А.Ломсадзе, А.Братійчук... Цікаві дослідження в лабораторіях прищепили міцну любов до фізики напівпровідників. Сьогодні Володимир Михайлович у першу чергу тепло згадує ректора університету Д.Чепура, який був завідувачем кафедри, дбав про кадри, створював умови для роботи й навчання. 

Тим часом роки навчання швидко промайнули, і в 1972 — 1974 роках Володимир Михайлович здобуває ще один важливий життєвий досвід — служить в армійських лавах на посаді начальника зв’язку мотострілкового батальйону. До речі, тоді випускник фізфаку, молодий лейтенант 4 роки прожив разом із нині генералом армії, начальником генерального штабу Збройних Сил України І.Свидою. Ось тільки їхні професійні дороги розійшлися: Іван Юрійович продовжив військову кар’єру, а його бойового товариша продовжила вабити інша царина — її величність Наука. Відтак «було взято курс» на стаціонарну аспірантуру при кафедрі фізики напівпровідників УжДУ. Благо, в армії командування частини підтримувало такі серйозні наміри й сприяло їх реа лізації. Тож не дивно, що вже за рік Володимир Михайлович склав увесь кандидатський мінімум. У 1980 ж році прийшов і перший вагомий успіх — під керівництвом М.Довгошея успіш но захищено кандидатську дисертацію в Інституті прикладної фізики Академії наук Молдавської РСР (тема: «Оптичні властивості та особливості структуроутворення тонких плівок та стекол систем Ge-As-S та Ge-As-S-J»). 

Здавалося, у молодого кандидата наук у НДІ телетехніки об’єднання «Електрон» відкривалися хороші перспективи для самореалізації. Одне обладнання коштувало понад 2 мільйони карбованців. Більше 100 разів на рік доводилося бувати у відрядженнях (Львів, Київ, Москва). Отримав 8 авторських свідоцтв на винаходи. Уперше в плоских екранах запропонував застосовувати плівки на основі халькогенідного скла. Технічну документацію навіть закупив завод «Арсенал» і розпочав серійний випуск таких екранів. Однак статус «дочірності» мукачівського філіалу «Електрона» згодом переконав у пошуках нових наукових перспектив. Відтак В.Міца здійснює безпрецедентний крок: 1983 року за конкурсом свідомо йде на нижчу посаду асистента кафедри твердотільної електроніки УжДУ. Та вже незабаром збагаченого життєвим досвідом науковця призначають заступником декана з виховної роботи фізичного факультету, секретарем Ради сприяння науково-техніч ному прогресу при облдержадміністрації на громадських засадах. 

Водночас Володимир Михайлович підтримував зв’язки з виробництвом. За його активної участі було підписано договори для працевлаштування випускників із 44 підприємствами. Потреба в кадровому забезпеченні для господарства області призвела до того, що на фізичному факультеті відкрили нову спеціаль ність — «Технологія матеріалів і компоненти для електронної техніки». На це пішло 2 роки праці: готувалися листи від підприємств, профільних міністерств, від обласної влади. Тепер фізики за відповідним напрямком щороку набирають 25 студентів на місця державного замовлення. 

Відчувши себе в потрібній стихії, В.Міца 1989 р. пішов у докторантуру. І хоч потім так склалися життєві обставини, що довелося змінити керівника дисертації й відповідно згаяти кілька зайвих років, 2003 р. в Інституті фізики напівпровідників НАН України Володимир Михайлович захистив докторську дисертацію на тему «Кореляції структури, динамічної та променевої стійкостей широкозонних некристалічних напівпровідників». Наступного року отримав учене звання професора. Однак радіє не тільки власним успіхам. Втішається з того, що вже має двох захищених вихованців. Крім того, ще два дипломники захистилися за кордоном. Аспірант Роман Голомб тричі перебував у Швеції на стажуванні. Навіть був присутнім на врученні Нобелівської премії. Має роботу, на яку науковці посилаються 40 разів, а загальне число посилань — близько 100. В.Міца задоволений, що його учень досягнув у 30 років того, чого інші, можливо, у 60. При цьому зазначає: «Приємно, що наших випускників сприймають за кордоном, є взаємодія з європейськими вченими. Це на користь науки. А вона — спосіб життя, особлива атмосфера й галузь водночас, яка допомагає вирішити чимало актуальних проблем сучасності». 

В.Міца також радий, що в тому числі завдяки фізикам Ужгородський національний університет посідає 7 місце в Україні за кількістю наукових посилань, що діє рада із захисту докторських дисертацій, середній індекс цитування членів якої — 100. 

У той же час Володимир Михайлович розуміє: теорія повинна узгоджуватися з практичними потребами. Тому свого часу під керівництвом ученого було виконано 9 господоговірних науково-дослідних робіт на загальну суму близько 1 млн. крб. Навіть нагороджений бронзовою медаллю ВДНГ України, а в 2004 р. відзначений знаком Закарпатської облдержадміністрації «За розвиток регіону». І хоч сьогодні через недофінансування галузі важко проводити ефективні пошуки, усе ж продовжує вивчати структури некристалічних напівпро відників. Є членом секції НАН України «Фізика напівпровідників», на запрошення читав лекції в США, Німеччині, Угорщині, Чехії, Румунії, Росії, Молдові, систематично публікується (понад 200 авторських наукових праць), регулярно виступає на міжнародних конференціях. Останнім віддає перевагу, адже отримані там знання є найсучаснішими. Книга, на думку В.Міци, відстає в реальному часі на 3 — 4 роки, стаття — на 1 рік. А ще науковець вважає: з огляду на українські реалії для отримання нових знань потрібно кооперуватися на міжнародному рівні: «Що таке сьогодні якість освіти й науки, можна простежити на прикладі Чалмерського університету в Ґетеборзі. Там тільки обладнання вартістю 10 мільйонів євро. Раніше як я працював, тільки госпдоговорів заключав щорічно на 300 тисяч карбованців. Фізики приносили університетові 10 мільйонів карбованців. І хоч отримували за це мізерну винагороду, але науку було на чому робити. Тепер виручають гранти. Із 1990 року на них і «сидимо». Українсько-угорські, українсько-болгарські. Тепер ось працюємо на українсько-турецькому: Туреччина в галузі економіки посідає 26 місце». 

Наука наукою, але є також проза життя: із його невлаштованим побутом, безліччю дрібних деталей та речей. На це у В.Міци особистий погляд: «Наука й вища школа не можуть нагодувати. Свого часу, щоб я залишився в університеті, моя мама працювала на пенсії й допомагала. Тому в житті завжди обходився мінімумом потреб. Не ганявся за будинками й дачами. 35 років їздив на «перваку» — першій моделі «Жигулів». Колишній ректор Володимир Лендєл якось мені справедливо сказав, що компенсаторним тут виступає задоволення від роботи. Адже в ході до сліджень пізнаєш чимало цікавого». 

Можливо, хід подібних міркувань дає можливість Володимирові Михайловичу погодитися з тим, що теза «Усі фізики є ліриками» — справедлива: «Як у поезії, так і у фізиці є методологія. Вона всюди однакова, тільки в кожній царині своя краса». Красою життя намагається керуватися наш герой. Правда, при цьому розуміє: не все в реальності так просто. Навіть конфлікти стають частиною повсякдення. Головне — вчасно їх приборкати. Утім учені, як і політики та бізнесмени, першими здатні домовитися, — переконаний В.Міца. Йому ж у цьому насамперед допомагає життєвий досвід. Ще в шкільні роки прочитав дві цікаві книжки: «Друг или враг» і «Охотник за шпионами». Відтоді також вважає: хто зрадив раз, той зрадить і двічі. В армійські ж роки ще більше переконався: стосунки між людьми повинні бути чесними, без підлості та зради. Із набуттям досвіду наш герой навчився розрізняти людей із подвійним дном, тому з дволикими особами стосунки переривав. А ще дотримується принципу: «Не зашкодь іншим». У цьому відношенні, впевнений В.Міца, людей кращими робить європеїзація, яка дає можливість розкритися, особливо молоді. А її потрібно підтримувати в першу чергу. Адже в старших за плечима вже відповідний життєвий багаж, гарт. Відтак Володимир Михайлович залюбки працює зі студентами, але водночас і ставиться до них вимогливо: «Я завжди намагаюся пояснити, чого хочу. Щоб заробити хоч якусь оцінку, потрібно продемонструвати певний рівень знань». 

Важливо в житті пам’ятати й інше правило: по рухомих цілях стріляють. Тобто завжди можна досягти мети, якщо до її реалізації підійти творчо й наполегливо. Це ж стосується й вирішення проблем. Правда, В.Міца зазначає, що хоч із роками став м’якшою людиною, але в ньому нуртує верховинська кров (батьки із села Репинного Міжгірського району — прим. авт.), і відповідно загостреною є реакція на несправедливість. Іноді це виступає недоліком, іноді перевагою, але в будь-якому разі торжествувати повинна правда. Так навчили земляки з батьків ського села, яких науковець згадує з помітним хвилюванням та з гордістю: «Верховинці дуже люблять незалежність і чутливі до неправди й несправедливості. Тож закономірно, що 42 моїх односельці визволяли Київ. Особливо пишаюся тим, що мій дядько брав участь у проголошенні акту возз’єднання Закарпаття з Україною». 

Тепло В.Міца говорить і про свою сім’ю. Вважає, що успіхів досягнув насамперед завдяки підтримці найрідніших людей. Із дружиною Наталією Іванівною, яка закінчила біологічний факультет УжНУ і є вчителем за фахом, уже 36 років у шлюбі. Разом виховали двох синів: старший обрав економічний фах, працює на чиновницькій посаді, а молодший успішно «доцентує» на математичному факультеті. Займається програмуванням, член журі всеукраїнської олім піади з математики, має ряд учнів, які посідали призові місця на вищеназваному заході. Пишається Міца-старший і двома онучками та радий бути в колі родини. Особливо на свята. 

Загалом, де Володимир Михайлович не перебуває, намагається залишати тільки добрі сліди. Радо згадує, як із Миколою Бараном працювали за напрямком оптичних покриттів. Університет навіть продавав оптичні елементи.

Задоволений і роботою у вступній кампанії на посаді відповідального секретаря. «Ректор Микола Вегеш, запрошуючи попрацювати з абі турієнтами, «купив» тим, що за допомогою тестування впорядкував систему вступу. Сам процес кампанії можна спостерігати в онлайн-режимі. Колишній міністр освіти і науки України С.Ніколаєнко наголошував, що за введенням тестування наш університет посідав 2 місце після «Києво-Могилянки». Тож закономірно, що 5 років тому до УжНУ вступав 51 відсоток сільсь кого населення, а тепер 59. Успішно наближаємося до демографічної норми в 64. Очевидно, спрацьовує один із законів фізики: «Будь-яка система прямує до свого рівноважного стану». За цим законом, мабуть, і роботу потрібно врівноважувати відпочинком. Принаймні професор В.Міца такої ж думки. І 4 роки тому серйозно захопився... спортом. Грає у волейбольній команді ветеранів. Каже, для життя з’явилася нова чудова ніша розвантаження. Разом збираються цікаві особистості: історик Володимир Задорожний, юрист Василь Галас, президент університетського клубу «Академічна зоря» Василь Угрін... Після тренувань часто спілкуються, дискутують, іноді доволі безкомпромісно, але в цьому є своя, ветеранська родзинка. Тим більше, що роблять добру справу й для рідного вишу: виїжджаючи на змагання в Біласовицю, Хуст, Сваляву тощо, не тільки популяризують здоровий спосіб життя, а й альма-матер, зокрема розпові дають про переваги своїх факультетів. 

Так і летять роки. Утім їх плинності В.Міца не відчуває. Кожен день працює, як і працював. Бо є над чим: сім’я, наука, навчальний процес; студенти й аспіранти приносять результати... Ось відчуття часу й нівелюється. «Швидше, можливо, дається взнаки втома, але сили працювати є. Тому переймаюся ще й проблемами підготовчого відділення», — зазначає Володимир Михайлович, який 12 квітня відсвяткував своє 60-річчя. Із цієї нагоди побажаємо невтомному фізикові довголіття, завжди радісного настрою, нових хороших вихованців і наукових відкриттів та, як кажуть у народі, із роси й води Вам!
Володимир ТАРАСЮК
Категорія: Із-поміж ювілеїв | Додав: Медіа--admin (02.10.2010)
Переглядів: 375 | Рейтинг: 0.0/0


Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz