Понеділок, 23.10.2017, 00:45
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня НовиниРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Призначення [1]
Зустрічі [5]
Одним абзацом [1]
Нові видання [1]
У підрозділах [1]
Із-поміж ювілеїв [3]
Звіти і вибори [1]
У ритмі свята [4]
Наукові заходи [3]
Акція [7]
Інтерв’ю [11]
До свята [3]
КВН [2]
Спорт [1]
Публіцистика [1]
Ровесник [10]
Знай наших! [2]
Помешкання [1]
Дозвілля [5]
Практичні заняття [2]
Опитування [2]
Рейтинги [0]
Подарунки [0]
Цілком відверто [3]
Літературні дебюти [2]
Проекти [2]
Eкcкурсії [2]
Aнонс [6]
Актуально [2]
Враження [13]
Хобі [1]
Наші колеги
Головна » » "Погляд" » Акція

Ужгородський мегамарш у вишиванках: записи із щоденника організатора
Натхненні учасники мегамаршу
П’ятниця. 24 травня. Дощ, холод, переживання. Переживаю, тому що завтра (25 травня) той самий мегамарш, до якого готуємося дружною ФРІ-шною компанією вже місяць.

Майже місяць ми, активні молоді люди, вишукували вишиванки, запрошували до співпраці колективи та всіх охочих людей, які шанують національні символи нашої країни. Ми, звісно, старалися, працювали, а тут раптом погода несподівано зробила, так би мовити, «підлянку». Все на межі зриву. Сиджу і думаю: що ж робити?

Учасник акції
Хтось із нашої команди наполегливо пропонує скасувати для початку хоча б концерт, адже апаратура може намокнути, та й танцюристи з музикантами не зможуть виступити. Хтось узагалі має у планах відмінити марш. Після втомливих пар, роботи, репетицій, додаткових уроків сольфеджіо та гармонії я все ж таки намагаюся знайти час на так зване «думання».

Було кілька варіантів. Наприклад, вичікувати до останнього або все відмінити. Останній варіант нам, організаторам, зовсім не подобався. Тому ми вирішили концерт все-таки відмінити (щоб не було потім біди з тим неочікуваним дощем), але марш провести. І зробили, певне, правильний вибір!

Учасник акції
Субота, ранок. На вулиці хмарно, проте дощу немає. Прасую вишиванку, телефоную друзям, укотре закликаю всіх приходити на парад у вишиванках і щиро сподіваюсь, що погана погода все-таки не стане на заваді справжнім поціновувачам народного вбрання. На годиннику вже 12 година. За вікном вітер та невеличкий дощ, а на думці лише одне: тільки б все вдалося.

І от ми з іншими організаторами вже на місці збору – площі Народній, біля пам’ятника Тарасу Шевченку. Тут, на мій подив і щастя, вже зібралася невеличка купка народу у вишиванках. Всі посміхаються, радіють, жартують, а довкола них купкуються журналісти. Раптово дзвонить телефон. Журналістка з «Тиси» каже: «Олечко, а де ви всі? Хіба ще не збираєтесь? У вас хіба не на Театральній збір?»…

Учасниця заходу
Виявляється, у якомусь із численних інтернет-видань опублікували анонс заходу з певними «неточностями», написали, що збір на площі Театральній, і багато хто прийшов туди. Панікувати часу вже нема. Вирішили крокувати, так би мовити, з двох сторін.

Після того, як журналісти трішки поспілкувалися з учасниками та організаторами мегамаршу, ми вирушили в дорогу! Весело та гучно співали українських народних пісень, перегукувалися різними патріотичними лозунгами, танцювали.

Студенти - активні учасники маршу
Зупинка №1 – біля пам’ятника Масарику. Зупинилися, поспівали пісень, пожартували, сфотографувались на пам’ять – і далі в путь! З часом до нас приєднувалось все більше й більше людей. Навіть якщо у когось не було вишиванки, то все одно кожен охочий мав змогу пройтися з нами та повесилитись.

Зупинка №2 – набережна Незалежності, біля пам’ятника Августину Волошину. Тут, як виявилось, на нас чекала дуже приємна несподіванка! На ужгородському мегамарші абсолютно всі були у вишиванках, навіть чотириногі друзі. Маленький товариш на ім’я Михайло став зіркою цьогорічного параду. Він навіть намагався врятувати учасників маршу від вуличних собак, які, до речі, крокували з нами до останньої зупинки. Тож на цій зупинці ми фотографувалися, знову співали, танцювали та жартували.

Михайлик - the best!
Зупинка № 3 – площа Театральна. Тут нас не злякали навіть «бійки» вуличних псів, яких наш натовп у вишиванках явно інтригував. Танцювали від душі.

Зупинка № 4 – біля пам’ятника Духновичу. «Червону руту не шукай вечорами…» – наспівували ми, йдучи через пішохідний міст. І ось наша остання зупинка. Поспівали пісень, затанцювали, подякували всім присутнім.

Натанцювалися!
Усі почали прощатися та розходитись. Журналісти, звісно, виконували свою роботу, ставили купу запитань, як учасникам, так і організаторам. Тут несподівано знову звідкись прибігли вуличні, трохи злі собачки, і наш чотирилапий українець Михайлик, не довго думаючи, кинувся рятувати учасників параду від своїх братів більших. Звісно, щоб потім не довелося рятувати Михайла, нам довелося швидко припинити собачу суперечку.

Після завершення параду ми охоче спілкувалися з усіма учасниками параду. Було приємно, що цьогорічний мегамарш вдався! Можливо, все вийшло не так, як ми планували, та й народу було не надто багато, проте ми все-таки зібралися та пройшлися містом у вишиванках. Сподіваємось, що вже наступний ужгородський парад у вишиванках пройде ще краще!

Ольга Беца, студентка відділення журналістики
Категорія: Акція | Додав: Шумицька (01.06.2013)
Переглядів: 391 | Рейтинг: 5.0/1


Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz