Понеділок, 25.09.2017, 07:53
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня НовиниРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Віч-на-віч [22]
Наші колеги
Головна » » Наші інтерв’ю » Віч-на-віч

Віталій Корнєєв: «Завжди залишатися самим собою»
Заступник директора Інституту журналістики КНУ Віталій Корнєєв; на задньому плані ще один заступник – Юлія Нестеряк
Ось і настав довгоочікуваний тиждень для відділення журналістики УжНУ: до Ужгорода з’їхалося 12 професійних медійників зі Швеції та Києва. Були проведені різні тренінги, на яких студенти мали змогу поспілкуватися з досвідченими науковцями, журналістами, зробити для себе нові відкриття й набратися досвіду. Ми провели цікаву бесіду з кандидатом філологічних наук, доцентом, заступником директора київського Інституту журналістики – Віталієм Корнєєвим.

     • Чи є викладання Вашим покликанням?

— Ні, для мене викладання не є покликанням. Давайте поглянемо на це під тим кутом зору, який, до певної міри, може бути цинічнім. Будь-яка професія - чи то викладацька, чи якась інша - приносить гроші. Вона для того і є. Якщо ж говорити про покликання, то, як на мене, дуже мало людей, для яких професія стала саме покликанням. Це коли збігається в професії і бажання, і очікування, і хобі, і щастя, і все. Я не можу стверджувати, що у мене збігається. Так, я задоволений своєю професією. Мені комфортно працювати зі студентами й бачити, як вони самовдосконалюються. А покликання, мені здається, це щось таке високе, до чого потрібно йти і йти протягом усього життя.
  • Ви могли бути вчителем української мови й літератури, працювати в газеті, радіо або й на телебаченні. Чому саме цю професію обрали для себе?
— Так склалося в житті. Я не можу сказати, що інша професія була б гіршою або кращою, бо я того не пробував.
  • Яке значення має журналістика у Вашому житті?
— Профільна освіта у мене філологічна. Закінчив філфак у славному 1999 році, а потім вступив до аспірантури інституту журналістики, працював на радіо, в журналах та газетах. Сфера моїх наукових і фахових інтересів більшою мірою зосереджується на предметах типу теорії комунікаційних технологій, тому говорити тільки про журналістику я б не взявся. Зараз я маю офіційну посаду і займатися практичною журналістикою, на жаль, поки що не знаходжу часу.
  • Журналіст водночас є і теоретиком, і практиком. Ким, перш за все, вважаєте себе Ви?
— Чесно кажучи, не готовий сказати, що я теоретик й не можу стверджувати, що я практик. І в принципі, що я журналіст. Я можу твердо сказати, що я працюю в інституті журналістики в Києві і займаюся проблемами комунікацій в журналістиці.
  • На Вашу думку, чи має бути бар’єр у спілкуванні між викладачем і студентом?
— Коли я був студентом педагогічного університету в Кіровограді, для мене й моїх однокурсників викладач був недосяжною величиною. Думаю, що це було правильно частково, бо формувало у студентів певне ставлення до альма-матер, яка починається, звісно, з викладача. Та все ж уважаю, що бар’єра між викладачем і студентом не повинно бути, проте відстань однозначно мусить. Я читаю студентам «комунікаційні технології» і на практичних заняттях ми вчимося говорити, коли два співбесідники на одному статусному рівні, коли один з них займає вищу позицію й навпаки. Звісно, я можу розповісти і анекдот чи якусь історію, бо писати лекцію годину двадцять важко. Та коли йдеться про серйозні речі, я вимагаю від студентів відповідного ставлення. Вони мають чітко розмежовувати, де можна перепочити, пожартувати, а де треба вчитися. Викладач така сама людина, як студент, який, крім того, знає більше, вміє більше, може просто бути цікавим та приємним у спілкуванні. Отож, треба завжди залишатися людиною, незважаючи на статус.
  • Яку працю Ви б хотіли написати найближчим часом?
— Працю?...Сьогодні мені б хотілось бути ледачим. Вчора я ще хотів написати щось цікаве про соціальні мережі, проте мені бракує часу. А завтра є ймовірність, що я захочу написати статтю, щоб знову приїхати до Ужгорода на найближчу конференцію. Місто мені дуже сподобалось.
  • Чи є у Вас є якесь хобі?
— Я люблю рибалити , щоправда, у магазині з риболовними знавцями буваю сім разів на рік, а на рибалці двічі. Якщо запитаєте, яку найбільшу рибу я впіймав, то можу показати, але мені треба, щоб хтось допоміг, бо не вистачить руки.

А ще я люблю читати. Читання для мене – це спосіб перемкнути увагу від того, що було на роботі, до того, що буде там.
  • Що саме любите читати?
— Серед моїх літературних вподобань - художня література, зокрема химерні українські романи. Також я полюбляю фантастику як прагнення втекти від якихось там бюрократичних буднів. Змушений багато читати авторефератів, дисертацій, наукових публікацій і купу іншого. Від цього нікуди не дінешся , але іноді відкладаю для того, щоб почитати те, що хочеться.
  • Ви, напевно, часто дивитесь телевізор. Чи є у Вас улюблена телепрограма та журналіст?
— Ні, не часто. Я не готовий говорити про улюблених журналістів, тому що до певної міри є людиною цинічною. Я оцінюю журналістів, виходячи зі свого рівня фаховості, тому це трохи плутає. Але мені подобається Лариса Івшина як натхненник газети «День» і Андрій Куликов – ведучий телепрограми «Свобода слова». Але я ніколи не сказав би своїм студентам рівнятися на них, адже це мої власні вподобання.
  • Яке Ваше перше враження від УжНУ?
— Відверто кажучи, перше враження позитивне. Тому що коли ти дивишся, що у тебе за спиною, то хочеться вчитися. А за спиною злітна смуга, така гарна спокуса і заклик в дорогу. Вас оточують розумні люди – ваші викладачі, з якими вам неймовірно пощастило. По-перше, вони є фаховими, по-друге, вони молоді, не стільки віком (бо ми всі молоді), а підходами, відкритістю до нового. Ви ж бачите, вони і в Швеції, і в Лондоні, та й узагалі активно співпрацюють а іншими навчальними закладами. Враження загалом добрі, дуже добрі.
  • З яким девізом крокуєте життям?
— Немає в мене кредо. Я людина велика не в сенсі інтелектуальної значимості, от. Я, як кожен, мабуть, люблю, коли добре, затишно, позитивно і комфортно. Коли був у вашому віці, то мені імпонував девіз "Краще бути, ніж здаватись". Я скажу так, коли ми створюємо кредо, то змушуємо себе бути такими, як прописано в тому рядку. І досить часто втрачаємо себе. Для свої друзів, знайомих, близьких і рідних я себе ще не вичерпав і дотепер є для них цікавим такий, який я є.
  • Насамкінець, що б ви порадили студентам-початківцям?
— Маю три глобальні поради. Перша: студенти прийшли вчитися, а не для того, щоб їх навчили. Я з тих людей, які б’ються над студентами, щоб вони здобули знання, але це більшою мірою натхнення, а не обов’язок. Ніхто не зобов’язаний навчити студента більше, ніж він готовий. Друга – це бути чесним із собою і вміти відповідати за свої вчинки. Елементарно, якщо студент прогулює пару, то він має бути готовий до того, що його за це покарають. І третя порада, яка безпосередньо пов’язана з комунікаційними технологіями. Студенти повинні вміти застосовувати комунікації, адже журналісти мають бути хакерами, якщо цього не усвідомлювати, то фаху не буде, однозначно.


Розмовляли Діана Фуско та Наталя Ігнаці,
студентки відділення журналістики
Фото Лесі Поліхи
Категорія: Віч-на-віч | Додав: Путрашик (13.11.2012)
Переглядів: 631 | Рейтинг: 3.1/9


Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Категорії розділу

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz