Неділя, 20.05.2018, 11:36
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня НовиниРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Віч-на-віч [22]
Наші колеги
Головна » » Наші інтерв’ю » Віч-на-віч

Ярослава Прихода: «Треба вміти говорити гідно, а це непросто»
Ярослава Прихода
Ярослава Прихода – доцент кафедри видавничої справи і редагування Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, член Національної спілки журналістів - про українську журналістику, про видавничу сферу і проблеми вищої освіти. Про моральні принципи і професійну правду.  Це не аналітичне інтерв’ю. Це серйозні відповіді на прості запитання.


  • Що можете сказати про проблеми у видавничому цеху?
– Те, що мені найбільше болить, – це готування кадрів для видавничої справи. Бо редакторський фах як такий у нас зникає. Стара редакторська школа відходить, а на традиційні, дуже ретельні форми редагування, які ще, на щастя, є, дедалі менший попит.

Маємо ще видавництва, в яких дбають про фахове редагування, коректуру. Але є й такі, в яких одна людина виконує обов’язки головного редактора, редактора і коректора, тобто і швець, і жнець, і на дуду грець. За таких умов говорити про якість і культуру видання годі.
  • А якщо говорити про медіа?..
– На телебаченні, в газетах, журналах, на радіо, правда, менше, – редакторський інститут ще більше занепав. В Інтернеті він узагалі не розвинувся. Сьогодні у тих чи тих медіях хочуть фахівця, який справді грамотний, який уміє фахово створити матеріал, вміє його фахово зредагувати, фахово запропонувати читачеві, глядачеві, інтернавтові (користувачеві інтернету. – Авт.) Але так не є. Бо коли переглядаєш, наприклад, телевізійні передачі, то розумієш, що мовна культура в них дуже низька. У нас величезна розбіжність поміж тим, чого хоче роботодавець, і поміж тим, що студенти вивчають в університеті. І дуже часто ця розбіжність якраз не мотивує студентів до належного опрацювання матеріалу.
  • Мають же бути певні важелі, щоб контролювати дотримання культурних принципів. Хто має створювати рамки чи виставляти стандарти для вітчизняних медіа?
– Держава не може контролювати, як подаватимуть ту чи ту інформацію всі медії. Хто може висувати рамку, до кого я б могла мати претензії?

Як платник податків, маю претензії до великих державних медій. Якщо я вмикаю «Перший національний», то хочу почути збалансовану інформацію про те, що діється в державі, у світі. Я хочу подивитися якийсь відповідний культурологічний продукт, з якого можу щось почерпнути. Мабуть, як неплатник контенту, до того чи того приватного каналу не можу мати таких претензій. Вони платять гроші, вони й замовляють музику. Хоча…. Якщо мені не подобається їхній продукт, я вимикаю і все. Натомість, є джерело, з якого я хочу і мала б черпати інформацію. Чи це «Перший національний», чи це якісь обласні державні медії, – вони мають виставляти певний стандарт. На жаль, цього в нас немає. І це сумно.
  • Можливо, все пов’язано з проблемами фінансування?
– Не все. Багато, але не все. Це залежить і від того, хто очолює, наскільки відповідально і культурно він наповнений. Медії повинні виконувати націєтворчу, культуротворчу, виховну функції. А виховна функція якраз у тому, щоб показати отой стандарт. Що стосується культурної, справді національної компоненти, то вона, незалежно від змін технологічних чи будь-яких інших, залишається сталою. Люди завжди матимуть потребу на високе й духовне.
  • Що ж, коли журналіст подає неправдиву інформацію, то яке покарання мало б чекати нього?
– Я не знаю, яка би там покара мала бути. Напевно, несприйняття тієї людини, неподавання їй руки. Але, скажімо, коли я знаю, що цей журналіст збрехав, його матеріали для мене не будуть цікаві, і він не буде для мене авторитетним. Чи його покарають, віддадуть до в’язниці чи деінде, чи просто не візьмуть в якісь там медії – не важливо. Він має право брехати, така його постава. Та я не хочу більше черпати з його джерела…
  • Якби Ви мали можливість, які б теми забороняли висвітлювати вітчизняним ЗМІ?
– Знаєте, я, мабуть, належу до тих людей, які б нічого не боронили. Але в усьому має бути міра. Ми доходимо до якоїсь межі і не маємо її переступати. Тобто, мабуть, будь-яка тема, яка з’являється в етері чи будь-яких інших медіях, друкованих чи електронних, потрібна якійсь аудиторії. Про драстичні теми треба вміти говорити гідно, а це непросто. До такої розмови треба підготуватися. Це одне. А друге – треба знати, в який час виходити в етер з такими темами, як подавати їх. Завдання журналіста в тому, щоб знайти точку, з якої можна говорити про непрості, часто болючі і трепетні теми..
  • Чи дає університет достатні знання, щоб уміти застосовувати їх на практиці?
– Найвища освіта – це самоосвіта. Університети дають базові, системні знання, вказують напрям, в якому має рухатися студент, а далі вже треба працювати самому, і працювати багато.

Ви повинні постійно аналізувати, як ту чи ту інформацію подають різні канали. Викладачі всього не навчать – часу не вистачить. Тому майбутній журналіст має комплексно приглядатися до всього. Оця самоосвіта повинна бути постійною. Хоч де б ви були, маєте прислухатися до людей, писати, читати… В радянські часи добре було працювати: тобі виставили рамку, за межі якої вийти не можеш, виконав завдання – і вільний.. Вміння балансувати на рівні мудрому і гідному – ось що важливо. Робота журналіста – надзвичайно складна і відповідальна.
  • Часто студентам кажуть, що українській журналістиці далеко ще до європейського рівня. Якщо це так, то чого нам не вистачає?
– Таким запитанням ми відразу понижуємо самі себе. Ми ж також у Європі. Там просто традиційно все інакше. Там журналісти чи студенти виросли в іншому суспільстві. Журналістські стандарти, кодекси журналістики скрізь високі. Питання в тому, де його дотримуються?!
  • Отож журналістом народжуються чи стають?
– Якщо обіграти ваші слова, то скажу: народившись – стають. Просто ставання як постійний процес. Ставання як становлення, як неперервне навчання…

Розмовляли Норберт Федака, Світлана Лапига

Категорія: Віч-на-віч | Додав: Путрашик (20.11.2012)
Переглядів: 553 | Рейтинг: 4.5/2


Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Категорії розділу

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2018 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz