+380 (312) 64-32-46 kaf-journal@uzhnu.edu.ua
Військовий журналіст, який після поранення взявся за волонтерство, вчив нашу медійну молодь азбуки роботи в гарячих точках
Вітальня » 2014 » Жовтень » 10 » Військовий журналіст, який після поранення взявся за волонтерство, вчив нашу медійну молодь азбуки роботи в гарячих точках
13:32
Військовий журналіст, який після поранення взявся за волонтерство, вчив нашу медійну молодь азбуки роботи в гарячих точках

Україна нині в стані неоголошеної війни. Незважаючи на так зване перемир’я, обстріли тривають. Розібратися в ситуації й поінформувати суспільство про те, що насправді відбувається, належить журналістам.

Днями студенти-медійники та всі охочі мали змогу поспілкуватися з військовим кореспондентом телеканалу «Інтер» Романом Бочкалою, який разом з колегами завітав до Ужгорода.

«Хоч я і не професійний лектор, а журналіст-практик, сьогодні спробую провести наш тренінг у форматі діалогу», – почав Роман.

Люди в залі були вражені розповідями гостя про АТО та інші гарячі точки, які він відвідав, проте тільки семеро погодилися б поїхати туди разом із медійником. Бачити своїми очима смерть і не зламатися – не кожен витримає.

Проте Роман Бочкала вже не перший рік знімає сюжети в умовах бойових дій. Раніше він відвідав Сирію, Афганістан, Конго, Косово, Карабах, Осетію. Але, як розповідає журналіст, ніколи б не міг подумати, що щось подібне може відбуватися у нас, в Україні.

Роман Бочкала

«Будь-яке журналістське відрядження потребує ретельного планування та підготовки. Ми повинні зібрати якомога більше інформації про місце, куди збираємося їхати, бо треба добре усвідомлювати, що Інтернету там може й не бути. Брати з собою якнайдетальніші карти місцевості.

Говорити про те, що налаштуватися треба й психологічно, напевно, не варто. Бо як тут підготуєшся?! Ти або усвідомлено зробив вибір їхати й уже готовий до цього, або ні. Я бачив, як помирають люди, які вони ще кілька хвилин тому усміхалися, а потім їм зносило голови.

Я бачив, як військові втрачають здоровий глузд під час виконання обов’язків. Я бачив, як солдати відмовляються виконувати накази через страх. Бувають такі ситуації, що людина просто застигає на місці й не спроможна нічого з собою зробити. Страх смерті на кожного діє по-іншому. У нас, журналістів, завдання потрійне: зберегти життя, здоров’я й відзняти цікаву історію», – розповідає кореспондент.

Разом із Романом учасники тренінгу склали список першочергових речей, які варто брати з собою в зону бойових дій:

  • бронежилет (бажано перевірений);
  • каска;
  • спальник;
  • дощовик;
  • сухпайок;
  • другий мобільний телефон простої моделі з потужним акумулятором;
  • аптечка (в ній має бути все необхідне для надання першої медичної допомоги, але важливо не просто мати її з собою, а вміти користуватися, тому журналістам слід пройти курси надання першої медичної допомоги);
  • комплект запасного одягу (актуально для телевізійників – для запису стендапу, якщо основний одяг зіпсувався);
  • ліхтарик (краще з можливістю інфрачервоного підсвічування, тому що в деяких ситуаціях заборонено використовувати пряме світло);
  • складаний ніж (може використовуватися для різних потреб, у тому числі й для самооборони – жодної іншої зброї брати з собою не потрібно: це лише погіршить становище журналіста);
  • GPS у мобільному телефоні (при цьому вимкнути геолокацію);
  • паперова карта – на випадок, якщо не буде зв’язку, крім того, при спілкуванні з солдатами зручніше користуватися звичайною картою);
  • альтернативна копія даних (приховані флешки, жорсткий диск, але при цьому оригінальну записану версію не треба видаляти з носія, інакше ті, хто буде обшукувати, можуть запідозрити, що вона десь ще є);
  • альтернативний портативний знімальний пристрій, оскільки не завжди можна дістати велику камеру;
  • сигарети (навіть якщо журналіст не курить, пачка чи блок сигарет може стати в пригоді, коли потрібно буде налагодити комунікацію з військовими чи іншими людьми).

До військового кореспондента поставало чимало запитань, зокрема й про те, чи не спадало на думку відмовитися від такого виду журналістської діяльності. Роман охоче відповідав: «У цілому війни, різноманітні збройні конфлікти виникають у трьох випадках: через релігію, територію та етнічні питання. У нас із Росією не було жодної з тих проблем, які я назвав, тому пояснити, чому так звані ополченці так агресивно до нас ставляться, я не в змозі.

Нещодавно був поранений. Півтора місяця довелося лікуватися. Ми потрапили під мінометний обстріл разом із 30-ю бригадою. У певний момент я почув команду «Воздух!» – почали стріляти. На обдумування, куди сховатися, теоретично мав 3–4 секунди, а практично – ще менше. Вирішив з висоти стрибнути в забетонований окоп. Хвилею мене вже відкинуло…Так я поранив руку. Але у той час не думав про те, що роблю.

Спочатку після поранення нас відправили до польового госпіталю в Луганську, за півгодини мали вже летіти до Харкова. Усім відомо, що політ вертольотом під час бойових дій, – дуже небезпечна дія, але вибору не було. Я був у багатьох гарячих точках, але ніде не бачив, аби в подібних ситуаціях гелікоптер не супроводжували прикриттям військових літаків.

Саме тоді почав думати: а що взагалі я тут роблю!? Я бачив, як пілоти нервувалися. Була погана видимість, бо падав дощ. Нас було десь чоловік двадцять, і ми були просто живою мішенню для бойовиків. Десь усередині польоту по вертольоту розпочалася стрільба. Пілот почав маневрувати. Усі хрестилися, молилися. Це була ситуація, якою ніхто не міг керувати. Крім Бога, звичайно. Йому й завдячую, що нам удалося долетіти до Харкова живими і неушкодженими».

Після поранення кореспондент почав займатися волонтерством і нині допоміг зібрати вже понад півмільйона гривень для наших воїнів...

Галина Риган

для Медіацентру УжНУ


Категорія: Зустрічі | Переглядів: 234 | Додав: Зизич | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Сайт відділення журналістики © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них • Хостинг від uCoz
Закрити вікно пошуку